Е про свое.
Е про свое.
Родэвся е в сымні валэкуй,
В сымні мужэцькуй, ныбогатуй,
В салІ пуд назвою Лэлэкі.
В шчаслэвім роцэ – в сорок пятым.
В сымні було вжа штэрэ брата,
І Люба, старшая састрэця.
А мамэ йшов рік сорок пяты.
Вона лычэла : ны годэцця
В такэх літёх народжатэ.
Вона стыдалась цёго дэва,
Та в раштэ – рашт мана вродэла.
І батько був ужа в літах;
Було ёму за підасет,
І в думках він саба пітав:
--“А ек і скіль він шча узевсь?”
Ек на тож-тоя е шча вдався
Кріклэвім вальмэ і голосным.
В сымні ныхто ны вісыплявся,
І на мана булэ всі злоснэ.
Ныхто ны міг до мого гвалту
Вночі прівэкнутэ ныек.
І батько (з сарця, мусыть) ляпнув:
--“Ёго б талапнутэ в ушЕк!”
Ала Іван, найстаршій брат,
Шчо – ночэ брав мана на рукэ,
Носэв, співав, а е був рад
І засынав пуд тэйі гукэ.
І скілько літ ужа мінуло,
Ек колыхав мана Іванко,
Но в сарцэ досэ ны забулась
Тая лагідна колыханка!
Вжа вічным сном заснув Іван,
Давно і мні копа мінула,
Но помню е, ек пруз туман,
Тапло тэх рук, шчо прігорнулэ
Мана до сардайка свого.
І оддало воно огонь
І таплыню душі дало міні
На всэ жіття, на довгі вік!
2. Нараштэ мана охрістэлэ.
В гонор діда назвалэ ПАТРОМ.
Но хрістэтэ ны матэ носэла;
Тітка рідна з моею састрою.
Мое мама стыдалась людэй,
Шчо в тэх літёх вродэла мана.
Бо й састра мое вжа овдовіла:--
Чоловіка забрала вуйна.
Яйі Насці було вжа два рокэ,
Раптом дядя явэвся на сьвіт!
Для батьків -- то була заморока:
Шчось учварілэ, людям на сьміх…
Мні хрішчонаю матушка стала,
А батьком хрішчоным – Мойсайчік.
Уродэвся е в чес нывасалы,
З’явэвсь, ныбэ той партізанчік.
Тож ны зналэ батькэ, й ны гадалэ,
Шчо поскрібтушка Петю, сыночка,
На утіху свою годовалэ –
Покэ й ны заплюшчацця очэ.
Е дытэнство свое ныбэ бачу –
У памнятку мні так запало,
Ек мама мое коло пачэ
Ранайко шчо-дне завіхалась.
Чуть-світ ужа пічку топэла,
А мэ на пачі всі сыділэ.
Матэ нам бульбу варэла,
Бо завждэ нам йістэ хотілось.
Мэ вічно булэ голоднэ
І бурчілэ в нас шлункэ нышчэмнэ,
І з іконэ Мікола Угоднік
Пальцам грозэвсь на нывтемных.
І матэ на нас сварэла:
--“Дайта мні спОкуй, дІтэ!
Тож бульбочка шча ны зварэлась.
Э кудэ мні од вас подітысь?!”
Шчоб е босы на двір ны вэбіг –
Брала мана на рукэ,
Садовэла до усця на прэпік,
Повтоеючэ прОсту навуку:
--“Ны тэч свойі ручкэ в усця,
Бо спачаш, тай буда вава.
Жэжа за ручку вкусыть,
Бо ЖЭЖА тобі ны забава!
-- На сніг ны вэбіжэ босы,
Бо там холодна ЗЮЗЯ…
Схопіть таба за носа
І пріморозыть ек пруса.
Ну чого тэ, сынок, варакузыш?
Тэхо сыдэ, ны рыхтэся.
Зара наповчіш пузо –
Тай напіч, у радно завартэся.
І спэ собі знов, до обіда аж…
Пополуднаяш – можна на двір ітЭ.
Можа коныком з батьком пойідаш.
Ну ек шча таба втыхомэрітэ?”
Оть так мана мама ласкала.
Ек зара всё тоя мні бачіцця.
А мамэ давно вжа ны стало…
По йій, по дытэнству мні плачацця. 4 . _Наша мова.
Дывосна лілікувська мова!
Про сьту мову казала мні матэ:
--“Е в жітті твОму міцна основа –
Ны стыдатыся рідного слова,
Свойій мовэ будь вірны до смартэ.”
Чудная лілікувська мова…
Е ныколэ яйі ны забуду.
Ны стыдаюсь е рідного слова;
Хто всё помныть, то той ны заблудыть.
Хай прідуркэ сміюцця над моваю,
Злэйі дурнэ хай нас парадражнюють –
Ны спрачаюся е з базтолковімэ
І нычого е йім ны доказую.
Мэ ны вчора сьту мову прідумалэ,
Споконвіку тут люда так “акалэ”.
Прі сьтый мовэ родэлысь, віросталэ,
На сьтый мовэ співалэ і плакалэ.
Бо й пісьні тут співалэ такэйі,
Ек той плач над сыраю могэлаю:
--“На кого ж мана, мэлы, покэнув тэ,
Мій голуба сэві, мій мэлайкі…”
Пісьні стародавнэ журботнэ булэ,
Бо лыхая співала йіх долайка.
Сэлянэ лілікувськэ бідно жілэ.
На пана трудэлысь, нывольнікэ.
Е чув ек старэйі співалэ
Лілікувську пісьню про паншчіну.
Ек прігоннэ пуд гнётом стогналэ,
Та Божого сьвіту ны бачілэ…
Лілікувська пісьня про паншчіну.
Була Польшча, була Польшча,
Тай стала Росея…
Ны заступіть сэн за батька,
А батько за сэна.
Йіда батько із сохою, а сэн із косою,
Іда матэ жэто жатэ з манчаю дочкою.
Ой жнуть вонэ, пожінають,
Дрібны дошчік іда…
Огленулысь назад сАба,
Аж окОмун йіда.
У нашого окОмуна сэвая кобэла…
Ой хай ёму зложіцця остатня годэна!
--“А шчо ж віта, курвэ дОчкэ,
Шчо віта робэлэ? Чого віта за погодэ
Снопів ны зносэлэ?
--“Ой, панойку, соколыку, мэ вса жэто желэ.
нЭва довга, снопів мніго – вэбілысь із сЭлэ.”
--“То е вам, курвэ дочкэ
Покажу погоду,
Ек мое нагаёчка
По спэнах походыть.”
Ох карАй мАна, мій панойку, та мАна старую,
Но ны бэй, мій соколыку, тай доньку малую.
Свістала гарапа
По білому тілэ,
Покэ й малА й донька
В страхУ ны зомліла.
Збіліла матуля, ек паньська онуча…
Рыдалэ лілікувкэ з паншчінэ йдучэ.
Була Польшча, була Польшча,
Тай стала Росея…
Ны заслонэть матэ доньку
Од паньськайі сэлэ.
РЭКРУТКА
Проводэла матэ сэна у солдатэ,
Молоду навістку заланы лён братэ.
Брала вона, брала, снопочкэ носэла,
Сіла пуд струпочок тай заголосэла:
--“Ой мій дружа мэлы, Іванко коханы,
По тобі журэтысь е ны парастану.
Осталась вдовою прі тобі жівому.
Ой, хучій Іванко ворочайсь додому.
Бо е ж молодая сохну ек білэна --
Прі такій свікрусэ е хутко загэну.
У рэкруткэ доля – ек калэнэ в полэ:
Яйі бура злая і гна, і ламая,
А рэкрутку губіть слава людская.
Е й душаю, й тілом чэста і ны вэнна;
У мана пуд сарцам – то ж твое дытэна.
Дань і ныч, мій любы, баз таба е плачу,
Баз таба, Іванку, е сьвіту ны бачу…
5.
Коло нас жілэ сусідэ –
Дід Козёл з сымнаю,
Баба Тома була в діда,
Дочка Оля, внучка Люба:
Е про йіх всё знаю.
Дві талушкэ з дідом пас е,
Дід свою, а е свою.
Дід росказував мні казкэ,
Ек колэсь він жэв в “раю”.
В дваццять літ ёго забралэ
В росейську армію в солдатэ.
П’еть років він прослужэв
І ны варнувся вжа дохатэ.
У Вільно – городэ він жэв.
До генерала – губернатора
Пуйшов у дворнікэ Козлей.
Він вісм росказував ны раз,
Про всі свойі прігодэ:
Ек прі облавэ на бандітув—
--“ Замкнуть подъезды, был приказ»
І всі дворнікэ у Вільно
Закрівалэ всё на сьвітэ…
А дід Козлей ны замікав – 6.
І од того став богатітэ!
Ек ёму злодый попадався –
То дворнік просто золотів!
Злодюга просто одкуплявся,
Даючэ скілько дід хотів.
За дваццять літ афёр опасных
Дід золотішка прізапасыв.
Кому ж богтством похвалэтысь?
Козлей задумав ожанэтысь.
Прішла поре шукатэ пару,
І дід знайшов собі Тамару.
А тут вуйна загрукотіла,
Но воёватэ ж ны хотілось…
І дід Козёл покэнув Вільно –
Подавсь з Тамарою на всхід.
Да йіх тілько ны носэло!..
Вуйна розсіяла народ.
Вонэ блукалэ по Росейі,
Покэ ны став параворот.
Комуністэ в Пэтроградэ
Совецку владу встановэлэ.
Но був Козлей тому ны рады –
Прійшла до владэ страшна сэла!
Кузлэ варнулыся до Вільна,
Но ны було спокою й там…
І раптом міцно захотів він
варнутысь в батькувськэ міста.
Кузлэ в Ліліковэ з’явэлысь.
Тамара Оленьку вродэла.
Томця в кольцах і браслетах,
Ны по нашому одета,
Городськая, руска пані
Пароконно , в добріх санёх,
В шепцэ з лэса, та у шубэ,
Чарвонілэ маком губэ,
В подушках, та на парэнах,
Ек царэця Катарэна –
Молодая, тілом біла
Томця—Томочка сыділа.
Пан Козлей ек царь, так—само
Сыдів з Тамарою на санёх.
Грошув повная кішаня:
Ны абэ якэх, простэх,
А чарвінцюв золотэх!
Оть за тэйі капіталэ 7.
будоватысь вонэ сталэ.
Шча ёго Кузлом ны звалэ,
а Васылём Гаврілычем!
За богатство поважалэ.
Паном став, а був нычэм.
Ёму домэну збудовалэ –
в салІ такайі ны було!
З кухней, комнатамэ, залом…
Йім любовалось всё салО!
Зажілэ Кузлэ в тым домэ;
там вродэла сэна Тома.
Був шчаслэві пан Васэль,
Ек вродэвся в ёго сэн!
Оля й Коля годовалысь –
ек сэр в масловэ каталысь!
В трэццять дав’етому году
прінасло Кузлам біду:
большовікэ полякув бэлэ,
совецку власть установэлэ.
В Кузловім домовэ валэкім
зробэлэ клуб – бібліотеку.
А сымне жіла на кухнэ,
но шча з голоду ны пухлэ.
В сороковому, на каналэ,
матросэ шлюза охранялэ.
Ушаков, Тарасенко, Суханов
дывчет лілікувськіх кохалэ.
В Кузлову Ольгу закохався
матрос Суханов ны на шутку.
Ек в сельсоветэ роспісався –
То змайстровав Олі малютку.
Но тут нагренула вуйна…
Осталась Оленька одна.
На всхід отпрвілысь матросы—
Полылэся в Олі слёзэ.
Но ны тілько одна Оля
проклынала злую долю:
Ганночка Махорчіна –
Ушаковым була спорчона…
Одна Чічікова Люба 8
( яку Тарасенко голубів )
по матросах ны страдала,
бо свій гонор міцны мала!
Ну, а Оленьку бідову
Напоткала злая доля :
В дав’ятнаццять літ вдова –
Пушло шчесця за водою.
Почалось жіттё бідою…
Гукай ныччу ек сова.
Пушло шчесця за водою
і ны варнацця ныколэ.
Вжа до смартэ одінока…
І тут пуд сардайком у Олі,
дась у сарадынэ глубоко
шчось, міцно так, заварушэлось!
У Олі сардайко забэлось:
“—Тож – то ёго ву - мні дытэна!
То ж він ны гэть мана покэнув…
В дытэнэ сьтый – ёго кусочок;
ёго душе і яснэ очэ”.
А кругом вуйна іда, кругом гора і біда.
На трэ рокэ пАкло стало,
Но одолав німця Сталін.
Знов варнулыся Советэ – сталэ люда мірно жэтэ.
Но по сёлах шча ходэлэ бандітэ всякэ ныдобэтэ
Людэй і комуністув бэлэ,
Грабёж, насіліе робэлэ.
Энкэвэдістэ, в тоя врэмя, організовалэ по деревнях
отрядэ самооборонэ
із комсомольцюв – ястребків.
Стрілелэ хлопцэ по воронах…
Був “караул” з усіх боків.
В сорок сёмім – голод був
І народ про хліб забув.
Шча з зымэ ёго ны стало – люда йілэ шчо попало.
Варос і кропэву йілэ, покэ жэто ны пусьпіло.
П’еть істребків з того отряда 9
пойістэ смачно булэ радэ.
Для того, в масках, уночі,
По хатах грабілэ харчі.
З хлывів віводылэ овэчкэ,
І свэнэ бралэ нывалэчкэ…
Гулялэ хлопцэ, выпівалэ,
чужоя м'ясо пойідалэ…
но в раштэ—рашт вонэ попалысь.
А з йімэ Колюшка Козлей
Загрімів на дваццать літ.
В сорок сёмім у Кузла
красавец дом згорів ду тла.
Згорілэ всі ёго хоромэ:
В одну мэть -- ны Колюшкэ, ны дома!
Осталысь дід і баба Томця
голэ—босэ. Згасло сонца.
Сьвіт погас. Ныма да жэтэ,
згорілэ хата і пожэток…
Ольга Любочку малую водыть по хатах чужэх,
Проклыная долю злую…
Но ныдовго так було -- помоглэ біді салОм;
Збудовалэ Кузлам хату,
на сымню йіх – маловату.
Сажнюв штэрэ шіріною і навздовж мо сажнюв п’еть.
З байраків сырэх хвоёвіх
Чараз тэждань “дом” стоев.
В хатэ грубка е, і пічка,
Но в штырох ны розмінутысь.
Ала есть да спатэ ныччу! Ны надеялысь на ліпшу,
Бо ныбулО кому напнутысь.
Так і жілэ Кузлэ в тый хатцэ –
Дід Васэль і баба Томця.
Дочка Ольга у куфайцэ
І внучка Люба у оконцэ…
Дід і Е. 10.
Е з Кузлом коровэ пас;
він свою, а е свою.
Міцна дружба була в нас.
Разновозрастны союз.
Дід росказував – е слухав.
Він по рускі говорэв:
--Жаль, не видел ты, Петруха,
мой домище, что сгорел.
Эх, домище мой, домище!
Ты сгорел, а я стал нищим…
Как тогда, ещё мальцом.
Бедно жили мы с отцом.
Да и все в деревне нашей
не имели много пашни.
Пашни было сорок волок,
А после барщины не скоро
Встать на ноги смог народ.
Жил наш люд в курных халупах,
Люд неграмотный и глупый.
В большом количестве был сброд.
Тому была своя причина:
волостным село было.
И за провинность волочили
на суд в Лиликово село.
Была волость чисто русской
И судила всех в кутузку.
Арестантов из кутузки гоняли работать,
Копать гребли и каналы, осушать болото.
А провинность отработав, арестанты бывшие—
оставались жить охотно среди люда нищего.
Сами нищие шли к нищим примаками сирыми.
Домой небыло дороги; а куда ещё с тюрмы?”
Дід росказував – е слухав про гісторію салА.
Про народ, ёго жітуху,
Та з якэх крайів ішла
до нас босота і голота,
в пріймакэ та на роботу.
І ек робэлэ на волах,
такэх ек буйволэ валэкіх.
Бо працёвалэ ны за страх –
собі старалыся лэлэкі!
Волэ громаднэ годовалэ .11
водэлэ йіх на ермаркэ,
за добрэ грошэ продавалэ,
та й йіхалэ в Амэріку.
Там більшэ грошэ зароблелэ,
Но всё ж ворочалысь додому.
Скотэну, замню прікуплелэ –
Господарі булэ відомэ.
А хто ж сюдэ у пріймэ йшов?
Омаль з усайкайі Волэні!
Прійшлэ з Поступля, з Любэшова,
Булэ з Повітэ і з Сварэні.
Од йіх і прізвіська пуйшлэ:
Козюпа , Жук, та Бріштэль.
Цыганськэ – Губар, Чіж – булэ,
Булэ тут прізвіська й жідывськэ:
Із Шчэдрогір та із Кортэлыс,
З Мокран і з Глушэ, з Дывіна--
всякэ люда тут салэлысь;
однэх покэнула вуйна,
другэх прігнала панська “мэлосць”.
Шэпэтюкэ – із Шэпетівкэ,
Октысюкэ – із Самарів.
Дэнысюкэ , Панасюкэ, Ярмолюкэ –
йіх і шча -- Бог зная скілько,
тэх прізвіськ з давняйі порі…
Про цітэ прізвіська й ны скажаш –
якайі націі вонэ:
Шаловіло, Сакадын, та Балка…
Той, хто знав – давно зогнэв.
Шчо Лілікув, шчо Дывэн –
всі мэ з племэні лытвэн!
НО!
Валэка Княжэство Літвська
заграбастав цар московські.
Мэ за Росейі булэ “бэдло”,
Для йіх мова наша – “ВРЕДНА”. 12.
Прі поляках – тожэ “быдло”--
Сьвіту Божого нывэдно.
Прі Советах – “кулакамэ”,
А хто в колхозэ – “вольным” людом,
Но з колхозув утыкалэ.
Із Полісся ішлэ блудом;
розлатілысь в сьвіт ек гусэ
і сталэ зватысь “біло русэ”.
Но ярмо з саба ек скэнуть –
зватысь будуть знов Літвэнэ!
(Ек мова наша ны загэна).
Ек е годовався.
Годовався е в тежку часэну:
сільчан заганелэ в колхозэ.
Забіралэ в людэй збіж, скотэну…
Ны зважалэ на стогнэ і слёзэ.
Кожань дань бабські вой і проклёнэ,
а ночамэ кошмар: то пожер, то грабёж.
Істребкэ, бульбаші – всі шалёнэ!
А жіттё наша стойіла грош.
І е ріс, ек горох прі дорозэ:
хто ны йда – ны міна, то скубна , то рвана…
І ныхто ны дывэвся на слёзэ.
Ны було оборонэ в мана.
Мойі старшэ братэ повіросталэ
і з колхоза втыкалэ у сьвіт,
бо колхоз заражав нас коростаю
і смоктав із людэй кров і піт.
Е остався одэн з батьком, мамою.
Пас талушку і в школу ходэв.
А вдовэця – састра –знов-кэ замужам…
Вжа і Коля-сыночок вродэвсь.
Люба чатваро душ годовала,
І робэла в колхозэ ек віл.
Шча і нам помогчэ поспівала!
Вэдно Бог давав сэлу вдові.
Антошка – любов яйі парша,
доброволаць, погэб на вуйні
покэнувшэ Любу і доньку
всё жіттё колупатысь в говні.
Осталася Люба вдовою
шча й дваццятэ ны було.
І гукала ныччу совою, уміваючэ Насцю слёзою…
Тоя гора пруйтэ довалось. 13.
Проліталэ літа хутайко,
І Любіна гора прігасло.
Пудростала дочачка Насця,
А Любе сустрэнувсь Саргайко.
І Люба ёго покохала,
трох діточок з йім народэла.
Но жілэ вонэ в радошчах мало…
Хутко Люба ёго схоронэла.
Був і траті пріймак, і чатварты,
І од йіх Люба діточок мала:
од Андрія осталася Катя,
од Міколэ осталася Алла.
Такая йій доля дусталася;
шчесця з нышчесцям судэлося.
Всё мінулося – ны забулося,
Ныбэ в сні ныхорошім пріснэлося.
Ек е в школу попав.
Ромік – сусід мій, старішші на рік,
і в сім літ повалэ ёго в школу.
Е баз ёго ны міг - та й слідом побіг.
Там на очэ попавсь Башмаковуй.
Ольга Павловна строго на мана подывэлась:
--Что за мальчик? Фамилия?
Нет в журнале такого…
Ек воробушок сарца забэлось,
Од страху,шчо вэжана – млію е.
--Как зовут тебя, мальчик?
--Петя е...
--А фамилия?
-- Шэпетюк…
--Сколько лет тебе, зайчик?
-- Ны знаю е.
--И зачем ты пришёл?
-- Е учэтысь хочу. Е вжа знаю стішок!
-- А ну расскажи…
--- “Скажи – ка дядя, ведь не даром
Москва спалёная пожаром
Французу отдана…”
Яйі позырк ожэв, а е говорэв,
Ек горохом е сэпав словамэ.
Верш закончівся. Е повторэв,
шчо учэтысь хочу е з Романом.
Вона усміхнулась: --Ну ладно, садись. 14
Придёшь завтра в школу с тетрадкой.
Умойся и постригись.
Чисто оденься и будеш в порядке.”
Оть ек е став паршокласніком;
прійнялэ шасцірічным до школэ.
І за тоя е шчэро удячны
Ольге Павловнуй Башмаковуй.
То ж навікэ осталася в памнятэ
Мое парша і добра наставніца.
Нызабывная Ольга Павловна!
Тэ до смартэ у сарцэ останасся.
Е зымою учэвся чітатэ й пісатэ,
А всё літо е пасвів корову.
Шчо –дне мні пріходылось рано вставатэ—
босяком по росі гартовав е здоров’я.
Ой, тэ любі мій край, пола, Озаро, гай…
Ой дытэнство мое, нызабывное!
Тэ в мойіх успомінах і пАкло, і рай,
Тэ казка і быль мойі дІвныйі.
Скілько крэвдэ і слёз пролыкнуть довалось!
Од дружків-пастушків та од стужэ,
Стілько ж світлых хвілэн в плыні тэх успомэн
радосць в сарцэ мойім розварушіть!
Літным ранком мое матуля
Пуднымая мана з посталэ,
Опранае мана в кошулю:
--дітятко, встань, ужэ й соняйко встало.
Ідэ, дытэнойко, вэжань на росу
талушачку нашу, кормілыцю.
Чуеш? Мукае, йістэ просыть.
Молочком вона з намэ поділыцця.
--Ой, мамо…Мні хочіцця спатэ.
Е шча капальку, мамо, пусплю…
--Дітятко, сонячко, траба вставатэ.
Е прійду до таба, ек в пачі протоплю.
Мама мні спочувае і нас проважае –
Мана і талушку до поля.
А слёзу, шчо набігла од жалю,
Босу ногу е в варх пуднымаю
. Вона мні ны покажа ныколэ.
А в полі трава зыхотэть 15.
Од росэ колёровымэ каплямэ.
Тэйі каплі на ногэ латеть,
І роблюся похожі на цаплю е.
По чарзі, то одну, то другую
І жду шчоб корова—рогуля
попісала, чі покакала:
е в гамно тоя ногэ хаваю.
А кругом хоруство нывымовное!
Літом всёму жівому Бог радосць дае.
В набэ пташка жаврук залываяцця,
Ранку радосны гук,ззяе сонэйко.
Ныбэ мама ласкаво всміхаяцця.
Гомон птаства з болыт ровасалайкі.
На лозэнэ пташэну вітрік гойдае…
Літом всёму жівому Бог радосць дае.
Грэць сміецця в чаротэ, дась бугай загукав,
Цвіта лотос в болотэ, плача кніговка…
Эх, дытэнство мое, нызабывное!
Тэ казка і быль мойі дівные.
Братэ мойі…
Братэ мойі ріднэ по сьвіту розсіялысь,
повтыкалэ з колхозного ладу прігонного.
Варбовалысь в Карелію, утыкалэ в Росею.
І шукалэ там “шчесця” сезонного.
Братэ мойі старшэ, мойі любэ братэ
одслужэвшэ у війську – в колхоз ны варнулысь.
Но про нас і про хату свою ны забулысь;
од голоду нам ны давалэ вмартэ!
З далакіх крайів вонэ нам вісылалэ
посэлкэ і грошэ, прівозылэ збіжжа.
Тогді всі колхознікэ так выжівалэ –
найголовнішшім за всё була йіжа!
Басплатно в колхозах тогді працёвалэ…
З—пуд палкэ робэлэ. За палочкэ.
Трудоднём тую палочку звалэ:
за яйі ны давалэ ны хліба, ны сала.
Е в людёх. 16.
В тую смутну і тежку часэну
е шча мало в чому розбірався.
Літом пас е свою і чужую скотэну,
І так, ек всі дітэ ігрався.
А зымою пріятелі в школэ хвалэлысь:
Ек в сёлах богатых йім в служках жілося,
Ек на роварэ йіздытэ там навучэлыся,
І якэйі прігодэ паражэтэ прійшлося.
Е завэдовав йім, і так мні хотілось
на службу пуйтэ на чужоя салО!
Мні вдома васною ныек ны сыділось—
мана в пастушкэ ек магнітом тяглО.
І ек тілько з’явэлыся з вэрыю птушкэ—
е вэпросыв в мамэ дозволу
на літо ітэ пастушком пуд Забужкэ.
Так мні хотілось на волю!
В раштэ – рашт мое мара збулася:
Е в чваракэ попав коло Патрікув.
Мана ны кормэлэ там смАкамэ,
Но доволэ е йів хліб і затарку.
Е тайі васнэ і экзаменэ здав
За сім класув, з оцэнкай “пасрэдна”.
Ныколэ ны думав і ны гадав,
шчо за экзаменэ мні буда стэдно.
Хоч і був до навукэ е здольны,
но тежко вучоба проходыла.
Пропускав е заняткэ нывольно –
Мні більш працёватэ доводылось.
Батькэ напіналысь в колхозэ,
Но праца була йіх дарэмна.
І е помагав йім, глытаючэ слёзэ,
Пасучэ свою і чужую скотэну.
Семігодку е скончів і знову
пуйшов е на службу до Кобріна.
В той час ны вучоба була мні основа,
А праца, з оплатою добраю.
Е з другом дытэнства Сірожою
у Кобрінэ знов понаймалысь
пастэ коров, за збіж і за грошэ.
У той чес там скотэну трімалэ.
17
Пуд Владавскім шосом пас Сірожа,
А е пас вдовж Брэсцкай соші.
Мэ з жіттём городськэм і “прігожім”
познаёмілысь з йім од душі.
Шча е пас коло Бонэ-канала ,
шчо з полісськіх болыт наса водэ.
В ріці Муховці шчо – дне купалысь
І коровэ, і е, й пароходэ…
Пуд Боною в ямках ловэв е піявкэ.
Голышом, на жівца, сваю шкураю.
Е носэв йіх на продаж, до бабкэ,
По прозвішчу баба Сцепура.
Вона мні платэла – рубаль за піявку.
За грошэ куплев е цыгаркэ,
і потэху курэв: шчоб ны зналэ хазяйкэ.
Посля заходу сонця е жваві, васёлы:
Баз увагэ на стому і голод—
До войськового клуба, шчо напротів косцёла,
Босіком е бігу пруз вэсь город.
Там басплатно кіно е дывлюся,
маж солдатамэ срочнайі службэ.
І тайно, в душі е молюся,
шчоб бандітэ ны вкэнулэ в нужнык.
То мана хазяйі так лякалэ,
шчоб ны бігав е в город по кінах.
А гэнчэ зусім ны пускалэ:
“Мэ ны хочам, шчоб тэ був покійнык”.
Так і літо пруйшло, і е Осанэ рад;
бо служба пастУшська кунчеяцця.
За службу свою отрімав е награду:
П’еть мэтрув жэта і грошій -- пувтэсячэ.
Е прійіхав додому богатым.
Батькэ булэ вальмэ довольнэ!
Од радосці плакала матэ…
У хатэ був празнік престольны…
Прійшла зыма. В колхозэ холод
заклетым ворогом у кожнуй хатэ 18.
застэг. У душах владковався.
Жіттё ішло ек прі монголах.
Пуд ігом. Ны жэтэ, ны здыхатэ…
Такэй нам лёс наконовався!
Тогді Хрушчов посіяв кукурузю
На всіх полях Совецкого Союза.
Посіялэ яйі і в нашому колхозэ.
Вэросла вона ек ліс, і ек цукерка
Солодкаю була. После мороза.
І е вырубував яйі сокіркаю…
Но хутко став е почталіёном.
В тым роцэ грошэ помінелысь.
Шчо коштовало раньшай мілліён –
В новэх рублех у тэсячу вмістэлось.
Розносыв е колхознікам газетэ.
“Колхозну правдойку” васалу!
Пятнаццять “дубув” отрімував за гэто,
І трэццять трудоднів пісалось.
Гагарін Юра в космос полатів…
Дась там далёко всё бурліло!
І е в колхозэ гнэтэ ны хотів.
Мні сьвіт побачітэ хотілось!
З газет Гагарін усьміхався,
космічны скончівшэ полёт,
а люд в колхозах задыхався
в полоне Пріпяцкіх болот.
На хабах жэта ны посіяш,
покэ болото ны осушіш…
А баз дэржавэ шчо подіяш?
Тому в голотэ жэтэ мусыш.
Бо той нышчэмны “працадзень”,
шчо зароблевся тежкай працой,
був “дулей з маком” для людэй.
Ек кот наплача – так заплатять.
Мэ ны вміралэ з голодухэ, 19.
Бо той період був ныдовгі;
пшанэцэ нам прівіз братуха,
шчо заробэв в стэпу за Волгой.
Полішукэ на літо выйізжелэ
В Росею, в хлібородные крайі.
За збіж там вітягалэ жэлэ,
Шчоб прокормэтэ “гаврікув” свойіх.
Но був загад місцовім владам:
з колхозув люд ны віпускатэ.
І став рэжім прігонным ладом –
ны сталэ пашпортыв даватэ.
Наконовав рэжім навічно
колхозны стрій – жабрацкі лёс.
Е був ны згодны. Ныдорічносць
справлетэ хэтросцю прішлось.
Е в Саратовську обласць, в Ершов
заяву пуслав на вучобу .
В СПТУ. Хутко вэзов прійшов.
Державе нужны хлеборобы!
По вэзову вэдалэ пашпорт часовы.
На рік. Шчоб з колхозу ны втік.
Пашпорт в кішанэ. В настройі васёлым
Одчував саба ек ЧОЛОВІК .
Протяг поэмэ “Е про свое”
У вэрій.
1.
Пруйшла зыма в гулянках і васіллі.
Повіяло повднёвым вітром васновэм.
І молодёж засобіралася в Росію
В поход за траншом зерновэм.
Волоцюжным заразэвшісь духом,
У вэрій.
1.
Пруйшла зыма в гулянках і васіллі.
Повіяло повднёвым вітром васновэм.
І молодёж засобіралася в Росію
В Мэ з Грішкаю зобралыся в дорогу.
Ны він, ны е батьків ужа ны слухав;
Покэнулэ мэ батькувськэ порогэ.
І знов вокзальны гул і гомон,
Лэдскэй натовп, і давкі дух вагона
Вдыхаяцця з валэкай осолодой.
І мэ п’яніямо, ны п’ючэ самогона.
Пуд тягніком грукочуть колэ.
Вонэ постукують на стэках
В такт сэрдайкув вэсёлых
Од почуття, шчо в шлях поклэкав.
У мріях і думках всплывають
Стэпнэйі в ковылях просторэ
А душойкэ нашэ співають,
Шчо вольнэ мэ птахэ з Рыгором.
Прібулэ мэ на хутор козацкі.
В колхоз владковалысь на працу.
Збулэсь нашэ мрыйі дурацькэ:
Мэ ковбоямэ сталэ одразу;
Пастухамэ колхознымэ сталэ.
Гарцовалэ по стэпу на конях,
Грышка пас дойное стадо,
А е пас бычат ныспокойных.
Жілэ мэ у брата Павла,
В глэнянуй хатцэ—зымлянцэ.
Днём паслэ скотэну в полях, А в вачора біглэ на танцэ.
2.
Джігітовалэ гастарбайтэрэ пувліта.
Но раз колхозны прісыдатель
До лагера скотечого прійіхав
Шчоб новіну нам ныхорошу парадатэ.
-“Крывдуйта, хлопцэ, ны крывдуйта,
Но договор е з вамэ анулюю.
Трэ кіло на трудодань і ны рахуйта.
За працу плату отрімаята такую-
Ек всі колхознікэ. Такэй загад
Прійшов з ЦК і вэсшіх влад.
І шча одэн секрет одкрэю:
Заборонэлэ вам вівозытэ пшанэцю.
Бо траба нам кормэтэ Северну Корею.
Зерно в соцстранэ посылатэ,за гранэцю.
Так шчо думайта, мойі джігітэ,
Шчо вам робэтэ і да подітысь.”
Мэ з Рыгорам ны розважалэ довго-
З колхозом розквіталысь- і в дорогу!
Напрамок взевшэ выпадкові,
В пошуках прігод і працэ новой.
Спакотным степом, жнівнём пізным
В Ставропольскі край тягнік повіз нас.
Эх, Ставрополь’е, дывосны мір!
Мэ з Благодарного пойіхалэ в Арзгір.
Чараз Арзгір тача ріка Калаус,
В Калаусэ мэ добра іскопалысь.
Гарачыне ныстерпная пакла…
І кудэ нас дурость завала?
Арзгірскэ хлопцэ і дівчата
Порадылэ на Дівное податысь.
Там залызнэця, там яйі тупік
І можна там найтэ роботу.
А з нас вжа соты піт потік.
Вжа й варушэтысь згэнула охота.
І вса ж такэ мэ рушілэ в дорогу.
Пішком. За вісімдасет вёрст.
Пакло нас сонца, ныслухалыся ногэ, 3.
Но всё парамогав наш взрост.
Плалэся мэ дорогою пустыннаю,
Смага доконала нас зусім.
Тож ны взялэ водэ з собою,
вандровнікэ наівные,
І од Арзгіра одыйшлэ- мо кілометрув сім.
І шлях той був покутлівы такэй-
Ныбэ міраж,шчо відавав солончакэ
За озарці, з холоднаю водэцёй.
З якэх ны судыть нам напэтысь
Базкрайным ставропольскім стэпом
В настройі змрочным е талэпав,
І сам жа на саба злуючэ:
А нашчо е саба так мучу?
Гарачыне і смага доканала гэть.
І стэп пустынна, будьто спэть
І тут мій позырк, вжа згасавшій,
За шчось на горізонтэ зачапэвся!
-Дывэся,Грышка, чі тэ бачіш?
-Посёлок бачу.Вот там тэ і нап’ешся!
Тут ногэ самэ поспішэлэ до сэла.
По вулыцэ якраз ішла молодка
Два ведра водэ холоднайі насла
-Попіть водічкі можно? Бо пересохлі глоткі…
-Пошлі вы в жопу, пройдісветы!
За две версты тая водічка
Для всякіх у меня водічкі нету…
Шчоб хто зобачів нашэ ліца!
Такого, з яйі вуснув, мэ ны ждалэ,
І сарад улыцэ стоелэ ек стовпэ.
Водэ ны датэ?! Такого ны бувало!
То в нас у беларусіі- тэ захлынэся пэй!
Од крэвдэ у очах аж потамніло
І мэ стоелэ мовчкэ.. Занымілэ.
І тут почулэ:-“Эй! Ходіть сюды!”
4. Дідок стоев у брамкэ,у свій дворік,
І спочувально так на нас глядів.
-“Заходьтэ в двір, ны трэба з ёю споріть.
Я дам попыты вам, тож діло ны в воді,
А діло в тым, што артезіанскі той колодэзь
Находытся відсіль аж за півторы вэрсты
То шчоб на сым’ю прополоскаты одяг-
Трэба півдня. Шчоб наносыть воды.”
Для слуху хлопцюв мэлуй мовэ,
На мовэ білоруского Полісся.
Дід запрошав у дворік свій чудові
В тінёк прохладны,ныбэ в лісэ
А в мурованому басейныку
Вода іскрэлась і іграла,
Ныбэ полесскі луг васнены
Стомлены наш зрок ласкала!
Так на ныосушоных болотах,
На розлівах водэ блакітнайі,
Жовтым дываном квітнія лотас,
Окантованы зарослю рокэтэ.
І мэ, здывованэ, у діда запіталэ:
-А хто ж водэ вам стілько наносэв?
-Вы хлопцы пэйтэ, водэ хватае.
Дід усьміхаючісь,ласкаво запросэв.
-“А мні водэцю, хлопці, Бог дае.
Як дошч ідэ, то з даху по трубі
Чэрэз цэй фільтр в басейнык ль’е.
Так шчо в дорогу, набэріть собі
Водэчкэ, тай ідітэ з Богом.”
Дідовою ласкою прігрітэ
Мэ так розпочувалёнэ булэ
Шчо оддалэ ёму посліднэ цыгарэтэ
І знов на Дівное мэ поплалэсь.
Рыгорка був у доброму настройі,
І радосно свойі прогнозэ стройів:
-“Дуйдам до Дівного, а там на Маныч…
На озарэ чароту будам жетэ.
Заробімо бобла, там,-баз обману.
Ну а з деньгамэ добра й жэтэ!” 5.
Раптом нам почувся гул мотора,
З надеяй мэ огленулысь назад…
Із-за бугра спускався косогором
Автомобіль, которі пудваза.
-Эй ,пацаны! Вы почему пешочком?-
спітав шофёр догнавшэ нас.
-Ведь вас в степи застигнет ночка!
А это не желательно для вас..
Садитесь в кузов, “басурманье.”
Ведь вы не здешние,ребята?
-Так. Білорусы мы. Ідэм на Маныч,
Жать камыші і в’язаты маты.
І мэ пойіхалы шчаслэвэ і васёлэ,
Маныч ждав нас, і камышові рай.
Мэ ны забудам подоріжжа із Ростова
В чудесны Ставропольскі край.
Прійіхалэ мэ в Дівное пуд вачур.
Пушлэ мэ нануч на вокзал.
А там такэх, ек самэ мэ, зобачілэ.
“Тісны світ”-філософ бэ сказав.
У прівокзальным скверэ,
Марудно і баз вірэ, марновалэ час
Сезоншчікэ з Молдовэ, Украйінэ і Полісся
Всі базнадійно ждалэ, мо да якэй калгас
Поклэча на роботу.Но хоч повісься-
ныкому ныпотрібнэ всі булэ.
А дні проходылэ і грошэ пройідалысь…
На бідну йіжу грошэ тратылэ.
Трэ дні ны йівшэ спатэ клалысь
Ек тілько очэ чуть прікрэяш-
Парад очэма йіжа узнікая.
Якэй там сон на стравнікэ пустэйі!
Рыгор дае футболку із вельвета
насэ, говоріть, Петя на базар.
Ны уміратэ ж з голоду нам, Петя!
Поніс е і чеченкам за трэ рублі продав.
6. В той дань найілысь мэ од пуза;
Жівотэ роздулысь ек гарбузэ,
І впаршіню заснулэ міцным сном.
Мало шчо ны суткэ мэ проспалэ.
А розбудэв нас брігадір з колхоза
Він собірав брігаду на вокзалэ
І чараз час булэ мэ вжа в дорозэ.
В сало Воздвіжэнськэ завіз прораб Іван
І посалэв на полэ у вагончік.
Там сталэ віроблетэ мэ саман.
От так наш шлях по Ставрополью кончівсь.
Саманшчікэ.
До пізнайі осанэ глэну з соломаю
Кіньмэ місэлэ і в формэ ложэлэ.
На пляц просыхатэ саман той вісовалэ.
Тежко пріходылось- вэтяглэ жэлэ.
Рукэ і ногэ гулэ-ныбэ млэн молов.
Стравнікэ нэлэ од йіжэ нысмачнайі
Шчоб більш було гроші-на йіді экономілэ.
Стыснэло жівіт бэ попругай ныбачнаю.
Жівотом надорваным мана взнагородыла
Саманная тая вытворчасть.
Всі вантробэ мойі колобродылэ
Попсовав е здоров’я, попортыв.
На хворобу свою ны звартав е увагэ,
Працёвав ек усі нашэ хлопцэ з Ольшан.
Но хотілось хучій одсюль датэ нам тягу,
Ала нашім надіям знов прораб помішав.
Ны дозволыв він нам розлычэтысь за працу
І послав нас на новы подрад:
Кошару баранам в стэпу покрыватэ.
Добрі зарібок добавів прораб.
Потрібно овчарню покрэтэ чаротом.
Мэ за тую роботу взялэсь баз охотэ,
Бо йіхатэ траба в далаку дорогу:
На Маныч-Гудэло за снопамэ з чаротэ.
Пойіхалэ хлопцэ на озаро тоя. 7.
Снопочкэ з чароту на трактор грузэлэ.
Шчо озаро тоя зусім ны сьвятоя,
Той рай камышовы на Маныч-Гудэлэ
Зобачілэ зблэзьку.Наслухалысь тожа.
Якэйі законэ цареть том і жахэ!
А мэ ж сюдэ рвалысь, о Божа!
Тэ ны дав нам загэнутэ в тэх камышах.
Бо там пановалэ законэ бандіцькэ,
Тудэ навать нос ны совала міліція
Тут хлопцэ почулэ такэйі гісторійі,
Шчо волосэ дэбом од жаху повсталэ:
Ныбэ камыш той наповнёны стогнамэ,
І б’юцця об барог кровавые хвалі.
Шчо озаро ціта,Маныч-Гудэло,
Можа тэсячу душ в камышах загубэло.
Чі мэ вірілэ всему, чі ні,
Тілько душу охоплював смуток,
Но тілько грузэлэ прыцэпа справній,
І шпарчій покідалэ той змрочны закуток.
Восыньскім змроком дні працэ повзлэ,
Нараштэ тепляк і кошару покрэлэ.
По трэста рублів нам за тоя далэ;
Ныгэтко на цітому мэ заробэлэ.
Купэлэ за грошэ пшанэцэ в колхозэ.
З Полісся посэлкэ з мішкамэ прішлэ.
Засэпалэ збіжжа і ждалэ в трівозэ-
Шчоб дозвол на одправку пшанэцэ далэ.
А тым –часом сусвіт устрівожівся,
В ожіданні вуйнэ насторожівся.
В штатэ Техас, шчо в Амеріцэ,
Застрілылэ В Даласе Кэнэді.
Всі боелысь, шчо знов шчося “вэрвацця”-
Всайкі сьвіт рызыкуя загэнутэ.
Бо Хрушчов, парад стэм, у ООНовэ,
По трібунэ туфлём грімотів,
І грозэвся ракет міліонамэ…
А вуйнэ ж то ныхто ны хотів!
8.
Мій узрост ужа був прізывнэй
Був до службэ у войську готові,
Більш за всіх е боевся вуйнэ --
От того е імкнувся до дому.
Но дозволу на вэвуз пшанэцэ
Ныек ны моглэ мэ добэтысь.
Було нас, сезоншчікув, з трэццять.
Всі ждалэ дозволу, но прішлося схітрэтэ.
Скэнулысь хлопцэ по пару чарвінцюв,
На хабар начальству “ба-а-льшому”!
Заззеяло сонца і в наша окінца-
Дозвол на погрузку прійшов нам!
Мішкэ збожінэ погрузэлэ в кантэйнерэ
Пуд вэглядом рэчув домашных.
Мікэта базглузды указом нас вэморів,
Но обуйшлэ мэ указ той бумажны!
І наша пшанэчка пойіхала
На Заход, у край наш славуты.
І ціта подія була нам утіхаю,
І взнагородой за нашэ покутэ.
Мэ слідом за хлібом одправілысь.
Шчаслэвэ і радэ,шчо всё отрімалося,
Хлопцэ з Полісся і хлопцэ украйінськэ
Співалэ пісні,шчось пілэ, обуймалыся.
Тягнік наш імчэцця на Заход, на Заход,
Так коліса вагоннэ вістукують нам.
Розвітаюцця хлопцэ на Брэсцкім вокзалэ,
І побачацця знов можа тілько у снах.
Хватыть йім успомін на всю зіму:
Про стэп ставропольські, базміжны.
Про всякэ прігодэ шчо здаралыся з йімэ…
Тогді було страшно, а зараз-кэ-смішно.
Знов у вэрій. 9.
Прійіхав додому- прівіз і хворобу:
Чі то гастріт, чі то язва з’явэлась…
Лічівсь всю зіму, усё парапробовав,
І здався на Божую мэлосц.
А васною е знов на зарібкэ подався.
Вговорэлэ на Волгу, в Ершовскі раён.
На вокзалэ в Ершовэ два дні кантовалыся,
Ночоватэ ходэлэ мэ на стадіон.
Бо на вокзалэ ментэ нас гонэлэ.
В обез’янніку чуть ны замкнулэ.
Мэ тратёго дне в Орлов-Гай позвонэлэ:
Мол, хучій пріезжайте, заберіте одсюл.
Но раньше прійіхав з Чкалов-калгаса
“Закупшчік” васалы і забрав половэну
“Ватагэ” лілікувцюв, йіхавшіх разом.
Половэну “ватагэ” на вокзалэ покэнув.
А нас посалэв на цагельным заводэ
Шчоб чэстылэ пачэ і сміття віносылэ
На працу такую ныма у нас згодэ;
На посевную, у пола мэ просымось.
Повазлэ нас у пола, на стан полёвэй
З васалаю назвой- Рогатка.
Була там майстэрня--- саманнэ хлывэ.
Ставок повноводны, дві хаткэ.
Ішла посевная,гареча поре.
Е прыцэпшчіком був, но сыдів у кабінэ.
Тракторіст свое тіло на сонцэ зорэв,
А е сіяв зарно. А кудэ е подінусь?
Пруйшла посевная- до жнэв пудготовка
І знов е помочнік в свого тракторіста
На ремонтэ комбайн, старэй СК-тройка
Дань і ныч колупалысь почті цілы місяць.
На стан полёвэй ліпень прійшов.
Посевэ в стэпу пожовтілэ…
Тракторіст мій сказав: -“Ну, ремонт завершон.
Со дня на день пріступім до дела!”
10.
І нараштэ пушов наш комбайн,
СК-3, на пудборку пшанэцэ.
Но більш круга ныйшов, і “воду злывай”-
Знов ремонт, знов “знымай нагавэцэ”. Такая “уборка” мні так нодойіла-
Шчо втачэ од яйі був бэ е рады!
11 Ну й порув е на “урлёп”, на цілу наділю.
На Волгу подався, в Саратов.
Удвох мэ з Андріём “рванулэ”.
Прі Волзэ на пляжах валелыся.
Мо з тэждань мэ “добра” гульнулэ…
(покэ грошэ в кішанэ водэлыся).
Но хутко в кішэнях всё “стэхло”,
І мэ на Рогатку варнулыся.
За самоволку було трохэ стэдно,
Но хутко всё тоя забулося.
Той рік був якэйсь ныхороші…
Заробэв – шчоб додому дойіхатэ.
Ны прівіз е ны збіжжа, ны гроші –
Стан здоров’я мого був утіхою.
Частэна ДРУГА.
НА ВОЛІ КОЗАЦЬКУЙ . 1.
Но е пойіхав ны в Саратов:
Якэй з мана механізатор?
В Ростовську область е, до брата,
Ныбэ на крэлах полатів!
Хоч тежкі шлях той і ны блэзькі –
Од Барасця до станцыйі Облэвськайі –
Но е тудэ аж страматів!
Булэ в дорозэ парасадкэ:
В цудовным Кэёвэ, та в змрочным Харковэ.
Ходэлэ в Лавру мэ і в царкву,
І розмайітых там набачілысь чудес.
Бо вса було нам новіною:
Валэкі город, стэп шірока,
Людэй натовп, шчо поспішая всё кудэсь..
Трэ дні мэ йіхалэ в Облэвську.
Гойдавсь вагон ныбэ колэска,
Но з-за цікавносці до всёго е ны спав,
В окно дывэвсь базпарастанно…
Возніс е Боговэ осанну,
За ёго дар, шчо вольным став!
В Облэвськуй нас ждалэ братэ,
(мій, і сябра мого – Міколая)--
Шчоб в Осіновку нас завазтэ
На хутор козацькі , донськэй,
Да вітрэ стэповэ гуляють…
Павлік – мій брат – ожанэвсь на козачцэ,
І в колхозэ шофёром робэв.
Мана він поклэкав до працэ,
Шчоб е зарня собі заробэв.
Шчоб завіз е пшанэцэ додому,
Та в- волю батьків накормэв.
А шчо вэйда з того – нывідомо!
Бо мэ ж ны в гостэнэ в кумэ…
2.
Заключэв е з колхозом угоду,
Шчо пастэ отару е згодэнь.
Шчо в жару і в нынасну погоду –
Овачкэ мойі будуть в ладу.
Чабаном -- дід Мойсей у нас буда,
А е – за пудпаска в ёго.
Дід Мойсей ны допустыть біду
Пуд надзором ёго – ны заблудымо.
І коня нам далэ. Одного.
Но той кінь очутэвся кобэлою.
Дві наділэ на йій е козачів,
Чараз місяць вона жарабэлася,
І більш е кобэлкэ ны бачів.
Ходэтэ пішком за отарою
Ны мав е охотэ і згодэ.
Про долю такую – ны марів е…
І е парайшов на пудводэ.
На ферму корма став пудвозытэ.
Дерть – муку та обрат з молока.
А зав. фермаю – баба сур’ёзная!
В ёжовіх трімала руках!
З річкэ Чір для свінэй – поросет
Е бочкаю воду возэв.
Залывав – надрівався, ны поміг і корсет;
Бо хвороба – гастріт мні грозэв.
Шлунок нэяв од відёр з водою,
Но е ж полішук, е упары!
Бо з дытэнства знаёмі з бідою,
І боротыся з ею е варты!
Ціла літо е добра віконував
працу нылагку в шіснадцять років.
Научэвся поводытысь з конямэ.
І зрозумів, шчо вжа е -- ны “сморкій”.
Нараштэ поре пудыйшла на розлік.
Конаць був і згодэ, і справам.
Тону пшанэцэ – ек мажнэй чоловік
По чугунцэ е в Кобрінь одправів.
І пойіхав додому,на рідна Полісся,
По якому давно сумовав.
3.
І вжа ек дорослы е вдома повівся;
Ідучэ по вулыцэ -- пісьню співав!
Нызадовгэ прійшло повідомленне
Із Кобріня, з чігуночнайі станцыйі.
Шчоб забірав баз промедлення
Зерно свое , бо будуть “ санкціі”…
Проблем ныекіх ны було
Із Кобріня пшанэцю прівазтэ.
І стало в хатэ весело –
Ек прі зустрічэ дорогэх гостэй!
Оть і зыма студённая прыйшла!
А в хатэ радосць пановала.
Ны було в нас электрічного світла,
І мэ шча мніго шчо ны зналэ .
Мэ газныцямэ хатэ освітлелэ.
А в клубэ танцёвалэ пуд гармошку,
І до дывчет муцьній тулэлысь –
Ек самогону вэпьямо по трошку.
А був той самогон ныдорогэй:
Плешка – рубль, хоч днём, хоч ныччу.
Од самогону ны одэн погэб.
І ны одну сымню він покалічів.
Було вжа шчо і е став утягатысь
У вэпівку. Шчо дне, пуд вачур.
І чуть ны погубэла тая гадость,
Но е фінал на друговэ побачА зара пізно. Ліпш мовчетэ.
В далакуй Сібірі жэв Коля, мій брат,
Робэв в геодезійі і картографійі.
І мана тудэ клэкав і був бэ він рад,
Шчоб прійіхав в ёго е “парафію”.
Він техніком був і в брыгаду свою
На літо з Андріям нас возьма.
І рішэв е мінетэ домашні уют
На туманэ і запах таёжны.
І знов е збіраюся в дальну дорогу,
І знов оставлею ныдужіх батьків.
І знов мое матэ і плача, і стогна:
--Чі то тобі так надокучів покій?
Кудэ ж тэ збіраяшся, рідны мій сэнку?
І шчо тэ згубэв у сібірскіх лісах?
Тудэ ж одправлелэ злочэнцюв у ссэлку,
А тэ, нырозумны, тудэ йідаш сам!
Ой, гора мні жэтэ на білому сьвітэ…
За шчо мні, мій божа, такэйі покутэ?!
В людэй господарчэ, розумнэ всі дітэ,
А в мана народэлысь однэ баламутэ…
У сімнаццять років, Люба, дочка ядэна,
Замуж побігла, шча й военнай порою.
За комсомольця, за Антошку-героя.
Добровольцам на фронт він пушов і загэнув.
З дытём на руках, в вісімнаццять років
Осталась вдовою з нудою і горам.
Ны було йій одбою од вдовців-мужіків…
П’еть літ горовала, тай кэнула: годэ!
Спотковався мужчэна, шчо був до сподобэ,
З йім дітэ родэлысь у добрый нагодэ. Но хутко умар той мужэк од хворобэ.
Тратёго “мужа” дочка Насця пругнала.
Од ёго дочка Алла у Любэ осталась.
І чатварты, Андрій, зусім мало пожэв; Нарожала Любовь од усіх чотырох. Над лёсом яйі- чорны ворон кружэв.
5.
І слёзны ручай од того парасох.
А пруйшло тоя всё пруз сарца мое
Острым болём, слюзьмэ і покутамэ…”
На яйі монолог шчо сказатэ міг е?
Бо булэ тэйі слёзэ і словэ пакучімэ.
-“За шчо і чого покарав мана Бог
Такаю дочкою, та такэмэ сынымэ?!”
Мама продовжіла свій монолог,
Якэй будто SOS нашім душам сігналыв.
-“Іванко, сыночок, забавлевся гранатаю,
У пітнаццять років праву руку пурвало…
Васэль із Москвэ ны варнувся до хатэ
Протратывшэ грошэ на фестівал
Павло з Міколаём у сьвіт посвісталэ,
Покэнулэ ў хатэ старэх та малого-
Ну ек тут ны скардытысь Господу-Богу?!
Топіро і ціты, послідны дась йіда…
А нашчо ж родэла вас, суччэ вэ дітэ?!”
Так то, матуля, в журбі і одчайі
Крэвду огучіла, тай замовчала.
Бо слёзэ і спазмэ стыснэлэ йій горло.
Мні душу і сарца пакло яйі гора.
Е мовчкэ, упарто в дорогу збірався
На батька і маму ныдывэтысь старався.
Побач друг мій Андрій баз кунце балабоныв
Малюючэ в мріях таёжную волю.
Розвітався з батькамэ у родного порога
А сарца давэла туга і трівога.
Воно одчувало скілько зла і покут
Готовіть нам город сібірскі Усть-Кут.
6.
На ріці Катанге.
Цудовнаю майськой, світальной порою
Мэ на станційі Лена з Андріём віходылэ.
Сустрів нас Мікола, він ждав на перонэ.
-Здравствуй братишка! Прівет тобі з Родінэ!
І вось вона, побач, могутная Лена!
Краевід уражав, дух зайневсь од здівлення!
Від сопок могутных, тайгою поросшіх,
Над Леной-рікою захоплев і трівожів.
Відом дывосным зачаровалысь мэ
І одчувалэ саба ныбэ п’янымэ.
Ны марудячэ часу в отряд владковалыся.
Геодэзійі і картографійі.
В брігаду Міколыну мэ мірговалэ,
Но оказалось шчо марно мэ прагнулэ.
В брігаду Міколэ нас ны пустэла
Бурятка, начальніца кадрув.
Свій учэнок начальніца нам пояснэла:
Нам трэ брата в брігадэ ны нада.
Нас по разных брігадах роскэдалэ
По волі тупайі буряткэ.
Нарэштэ в тайгу нас закэнулэ
І сталэ мэ жэтэ в палатках.
Спалэ в палатках у спальных мішках,
Йілэ консервэ, галетэ, сухарікэ,
Варэлэ супэ і боршчі на кострах,
А нас допікалэ слыпні і комарікэ.
Очэ і твар мошкара розйідала
Ногэ ночамэ сутаргой зводыло.
Одно сутішало, шчо йіжэ хватало,
Тілько здоров’я чесом пудводыло.
Здаралося бутэ в глубокім одчайі-
Вілазыла боком романтіка тая.
7.
Будовля трангзнакув пушла ныудало:
Дванаццять за літо взялэсь збудоватэ.
Зробэлэ дванаццять, но два з йіх упало,
Погэтому мніго манч стало зарплатэ.
Нас вісім було, і в тым ліку начальнік,
Зусім молодэй шча, технік Попов.
Парші сезон він будовлю взначалював
Ны вальмэ розумны, но гэть- ны тупой.
Та й хлопцэ в брігадэ собралыся разнэ
Праца в тайзі, гэто праца сезонная:
Літом працують- зымою бомжують,
Святкують всю зэму, обдріпанэ, гразнэ,
А літом, по-новой, тайгою бічують.
Такэм літом-дань, а зыма- ужа ныч.
Такэх называють однэм словом-БІЧ.
Абрэвіятура така ны случайна.
То лёсу нывдалого здек.
В расшіфровцэ вона означая-
Былы Інтэлегентны Человек.
Працёвав у брыгадэ Петров Міколай.
Бензопільшчік із Вологодчінэ.
Говорун, веселун, так мутэв-залывав.
Шчо послухай його- оброгочася!
Був Іван Жернаков,нывідомо одкіль
Добродушны, лагідны, ныса ягнетко
Він боевся усіх; і зайців, і вовків.
До роботэ- крутэй, бо робэв усё швэдко.
Рэжі Галкін Володя, завждэ ек соняйко-
Сміевся, світэвся васнушкамэ.
Завждэ пріветлівы, завждэ васёлайкі.
Мні він прізнався, шчо він детдомовскі.
Був хакас з Абакана Мікола Сапаркін.
Беларус був-Мсціслав Мацюшонак.
Столяр і плотнік, на всі рукэ майстар
Про саба ны росказував. Вэдно крамольнік.
8. Шаров Володя, був трошачку чокнуты,
Но добродушны і блазноваты.
Бувало любэв він пуд дошчіком мокнутэ,
Прі тым пуд дошчам танцёватэ.
Ну а е вжа у вольну часэну,
Ек був паракур, або дошчік ішов,
Кнэжку чітав, лёжа на спэнэ.
Вальмэ ласы е був до кныжок.
За сьта мана звалэ професором
Усіх нывідоміх навук.
А Попов насміхався, шчо і е такэй,
Ек і “вумный” мій брат Шепетюк.
Налыкався е гора в тайзі тый по горло,
Романтіка боком вылазыла.
Шкурай своею одчув тую Азію
Проплютавшэ сопкамэ, багнамэ, горамэ.
Мадвідь.
Напрікунці таёжной “опупейі”,
Прі побудовэ опошнёго трангзнака,
Здарілася дывосная подія:
З’явэвся коло лагера бродяга.
Ёго ранайко учуялэ собакэ нашэ,
Пріблудного мадвідя – шатуна.
Мэ повілазылэ с палаток ныдуспавшэ.
І тылько в тым була ёго віна.
Собакэ лютовалэ коло ёго,
Кругом кружэлэ з лютым брэхом,
Господора тайгэ, ек мумія худого…
Мадвідюв рык лунав у сарцэ рэхом.
Попов схопэв свій карабін,
Сапаркін дубальтывку шротовую
Наперевес со стрэльбою побіг
Ныбэ в атаку штыковую.
Попов пріцілывся і грэмнув стріл,
Мадвідь зарув і кэнувся навтёкэ, 9.
Но , бідны і трэ крокэ ны зробэв-
Сапаркін жіканув із боку.
Паракулэвсь мадвідь і стэх навік.
Собакэ рвалэ шарсць ёго шалёно…
Вось так, дарэмно знэшчів чоловік
Господара тайгэ, корміліцэ зелёнай.
Пузній нам шкода ёго стало.
Сапаркін і Попов сказалэ в оправдання:
-Шкодуята? Ханжі. Ёго ж ласуятася салом?!
А намэ він бэ ласовавсь баз шкодовання.
І мэ замовклэ, І йілэ свіжаніну
З мадвідя, ранком шча жівого.
На раштэ, сам він віноваты, шчо згэнув;
Ныхай бэ пільновав свою барлогу!
Мэ ны дылэлэ шкуру вбэтого мадвідя
Стрілаць по праву ею заволодав
Начальнік наш, Попов Володя
Но ныхто ёму з брігадэ ны завэдовав.
Оть так закончілысь моі прігодэ
Мэ працу закончілэ в верасні.
Йшлэ на базу по паршому сніговэ.
Вертолёт там мэ ждалэ вжа весело-
Мніго радості, жартув і сміху!
І вот прілатів вертолёт,
І поніс нас шчаслэвіх у город.
Сміелыся мэ і сміевся пілот.
Даруй нам, таёжное мора!
10.
Дорога до дому.
Бувайта Лена і Кута!
Бувай тайга , і тэ, Усть-Кут!
Вэ ны дозволылэ братам
Остатысь назавсёдэ тут.
В Ербогачан Мікола парабрався.
Васэль усталёвався у Ангарску.
А е на родіну подався
На родінэ жівуть по царські!
Нараштэ Брэсць, такэй спокойны
І тэхі город коло Буга.
Бару напрамок на царковны,
З моста чыгуночного бачны,
Блакітны купол.
За той царквой- автовокзал
Іду тудэ повольно і ныспешно
Іду бульваром, сквером, пешкі…
Зайтэ надумав на базар.
Він побач, той колхозны рынок,
Мнігоголосы, осыньскі, богаты
Полісскай, ріднай моваю він рэнувсь
На уха мні, на душу мні,
І запановало в сарцэ свято!
Шчітай топіро е вжа вдома!
Далейші шлях автобусом у Кобрін,
А там Дывэн, а з дывіна, відомо,
Пруйтэ пішком до дому добра!
Удома скэну з сарця груз е
Шчо ліг на ёго в час розлукэ.
Хватыть вандроватэ по Союзу!
І кэдатэ батьків на муку.
Ек і розлука- час сустрэчі 11.
Був у слёзах, но вжа шчаслэвіх.
Розмов було! – на цілы вачур.
Счітай до ранку говорэлэ.
Батькам е слово тварда дав,
Шчо ны покэну йіх ныколэ,
В салі вжа зара ны біда.
І варто б мні пуйтэ у школу.
Баз адукацыйі вжа кепско
Уладковатысь на роботу.
А е ж давно вжа ны учэвся!
Тому дарэмно час ны тратыв.
Пушов у восьмі клас “вечоркэ”.
Почев граніт наукэ грэзтэ.
І став учэтысь на “пятёркэ”
Бо став на якор в тэху прэстань.
І час пушов повольно, тэхо.
Всі мэ радовалысь ладу.
Батькэ- шчоб ны забутэ лэха-
Давалэ мні одну пораду:
-Жанэся, сэнку, на богатуй.
Шчоб нам позабавлетэ внукув.
Тэ з тасцём зробіш собі хату
І пійдаш дальшай у навуку.
Но мні жанэтысь ны хотілось;
Шча молодэй і дурноваты.
Шча ны змужніло мое тіло,
І норов був шча псіховаты.
Покэ на вирны шлях ны стану,
Шчоб у достатку завждэ жэтэ,
Покэ ны прэда розум сталы,
Шчоб всім, шчо маю дорожэтэ --
Ны буду е зусім жанэтысь!
А главна- траба доучэтысь!
12.
Проходыла зыма маркотліво, баз працэ.
Знайтэ б якую справу мні хотілось.
І тут мні встренувсь старшыня калгасны
І пропановав мні він цікава діло:
-Ці не жадаеш ты, Пятро, вучыцца?
-А е вучусь в вечерній школэ.
-Адно другому не пашкодзіць.
Табе в жыцці і гэта прыгадзіцца.
Паедзеш ты вучыцца у Літвінкі.
На племянную станцыю быков.
За месяц скончыш курс осемянення,
А потым лабаранта курсы.Ты готов?
Па заканчэнні курсав ты на ферме
Памиж даярак будеш працаваць.
Густасць, тлустасць малака праверкай
Ды асемяненне цёлак… яго маць!
І пойіхав е в Літвінкэ на учобу.
І став осеменатором за місяць.
Мні була робота до сподобэ.
І обішчання для батьків е здійснів.
І вось на ферме став е працёватэ
осеменатором і лаборантом.
Доводылось ранайко, до зорі, вставатэ
Осеменятэ, густосць, тлустосць провірятэ.
Колэ шча в снах блазнія вёска-
Дояркэ вжа працують ек мурашкэ.
Того шчо распорадок ферм жорсткі,
І працёватэ там занадто тяжко.
Рімно рік е вэтрімав на фермэ
Ны з—за вагэ е працу там покэнув,
А з-за того, шчо кпэлысь мужікэ.
Ны вэтрімав морально тэйі клэнэ!
Мана прузвалэ буяном калгасным.
Плалэ хлусню ек павутэння…
То хай там тая ферма лясна!
І ваш калгас хай блюмкай згэна!
13.
Е- фатограф!
Е захоплевсь фотоздымкамэ
Мав апаратыка “Смена”
Здымкэ ныважнэ, любітельскэ,
До якосці йшлэ постепенно.
І раптом в районнуй газетэ
Такую об’яву е вэчітав:
КБО запрошае на курсы
фотографов і цырульніков,
для працы далейшай у сельскай мясцовасці.
З калгасом е вжа розвітався,
І об’ява була мні дорічна.
Е в Кобрін на курсэ подався-
Учэнок, шчітай, гісторічны.
Матэ з батьком булэ вальмэ радэ,
Шчо буда робота мні вдома.
А вучобу частэнько е згадую,
І чудесных наставнікув, добріх.
Белобрівчіка Сашу і Ядзю,
Гопко Івана, Татьяну Івановну…
Сподобалысь вонэ мні одразу
Добру пам'ять про йіх е храню.
У Гопко учэвся два місяцэ.
Освойів на “пять” фотографію.
І місяць учэвся на цырульніка
За Муховцам, у Вороб’я
(Вічна пам'ять ёму.)
І став е фотограф-надомнік.
Зробэв атэлье в свойій хатэ.
В сёлах сусідных став е відомі,
Ішлэ до мана всі здыматысь.
Здымав е діток на портретэ,
На паспорт усіх поздымав,
Но планом давэлэ Советэ!
І той, хто ны вэконав плана,
Начальству він- косточка в горлэ.
Такого довбуть постоянно
Він парад йімэ – ек голы
14.
Навокольнэ е сёла об’йіздыв-
Нывыконовавсь план у мана!
Отруйів він кусок майі жізні,
Од одчаю е в снах вжа стогнав.
А нашчо мні стілько турбот?
Надойіло за план чарвонітэ!
Пушов з КБО, владковавсь на завод.
В цеху працовав гальванічном.
Трэ місяцэ вчэвсь на гальваніка.
З кіслотою прішлось матэ діло.
Робота ны тежка, но страдала дыхалка
Од ростворув і рукэ жовтілэ.
У той час е учэвся, за плату,
В Московскім Народным заочным
Універсітэте мастацтвав.
І парші вжа курс е закончів.
Раз об’яву убачів в “раёнцэ”,
Шчо мастак на роботу потрібны.
Вона мні засіяла ек сонца-
В гортог моментально побіг е.
Там був траба мастак-оформітель.
Оформітель вітрін магазінных.
-“Ны бійся!”- шаптав іскусітель.
-“Будуть важнэ в жітті парамінэ!”
Був Чепура діректор горторга.
Він провірыв мою “трудовую”.
Побалакав зо мною ныдовго,
Резолюцію “прінять” на заяву мою
Напісав, і сказав:- “Ну, посмотрим,
Какой ты художник-мастак
Через месяц уволю, еслі что-то не так”.
Но всё було так, ек налажіло:
Оформлелысь вітрінэ і шыльдэ,
Пісалысь плакатэ і лозунгэ…
Эх і жізня була! Ек у Рошільда.
Шчонаділэ е йіздыв до дому-
Прівозыв батькам смакотэчу.
Був батько старэй і, відомо,
Міцно хворів, вальмэ кашляв і енчів. 15.
Батько мій рідны умар
Зымою, в місяцэ лютым.
Е помню той дань- ек тапар
Мні до смартэ ёго ны забутэ.
Но жіттёвэ накотював вал-
Значнэ подійі в жітті одбулэся:
В лютым батька свого поховав,
А в квітні ужа ожанэвся.
Мэ з Насцей кохалысь більш року.
Е любэв яйі норов васёлы.
Поруч з ёю- е вальмэ высокі!
Но сьтого ны стыдэвся ныколэ.
Васілля проводылось скромно.
Бо булэ мэ з Настаською сіротэ,
І біднэ- ек мэшэ царковнэ…
Зара можата в сьта ны повірітэ
Жілэ мэ спочатку у Кобрінэ
В пріватнуй кватэрэ- покойчіку
Чараз рік, прі здравійі доброму
Мое Насця вродэла нам хлопчіка.
Покэнулэ город мэ з Насцею.
В сало парабралысь, до матара.
З азартом валэкім і ласкаю
Внука баба взялась годоватэ.
Будовалась в Ліліковэ школа.
Владковався тудэ е робочім.
Молодэй тогді був і васёлы,
Булэ еснымэ дні мойі й ночэ!
Хоть і тежко пріходылось мні
Раствор, цаглэ соватэ носілкамэ,
Е тарпів і ны скаржівсь жоні,
А хучій допадав до постількэ.
Нычакано, ныгадано, раптом
Мні прідложілэ статэ завклубом.
Од здывлення е голос утратыв
Задріжевшэ ек в ныч посля шлюбу.
От так е попав в “культосвіт”.
16.
Поступэв на вучобу завочну.
Закончів і, трэццяць сім літ
Працёвав, параважно всё ноччу.
Лычу, менавіта, із тайі порі
Жыттёвы наш шлях почінався.
Годоватэ хотілося шмат дітворэ-
Маріялэ душ мо з дванаццять!
Ала тэйі ружовые марэ
Жыттё на свій лад фарбовала
Всё чорнаю фарбой, ек хмарай
Затемрытэ быт наш спрыяла.
Всялякое нам довалося
Сустрітэ, прожэтэ, одолатэ.
Од кохання баз краю- до злосці
На галечу, на прыкрую долю.
Ек пташкэ пролатілэ літа молодэйі,
Вжа другі сыночок родэвся.
Жілэ баз моркотэ, на Бога надеясь.
Рішэлэ, шчо й траті в сымні прігодэцця.
І тратёму нашому сэновэ
Мэ тіло створэлэ, а душі Біг ны дав
І по цітуй біді знікае вжа сэла:
З роділкаю, в Насці, случэлась біда.
Вжа родэтэ йій більш ны судэлося.
Вэдно на ціта була Божа воля.
Мэ славімо Бога, шчо двоя вродэлося.
Значіть Воля Ёго, шчоб було тілько двоя.
По Ёго Вэшшуй Волі у нас есть онукэ!
Віходыть ны марно мэ жыттё прожілэ!
Нас Господь взнагородыв за віру і мукэ,
Дай жа Бог, шчоб до смартэ шчаслэвэ булэ!
Эх, пенсія!
Мурлэчу тэхайко і сумно,
пуд ныс співаю пісьню е,
Якую сам собі прідумав
Ек вжа пушов на пенсію:
Эх, пенсія по старосці…
Ек хутко тэ дуспіла!
На росквіт майі сталосці,
Розума і тіла.
Колэсь е працаю стомлевся.
Шукав спокою- одпочэнку.
Тапар, баз працэ ек остався-
Уся увага на моршчэнкэ.
Эх, пенсія працовная-
У сказэ коска тлустая.
До кропкэ базумовнайі
Вжа хутко доплатуся е.
Ала душе ны хоча кропкэ.
Вона імкнацця шча співатэ!
Та васалэтысь час короткі,
Шчоб людюм радосць дароватэ!
Эх, пенсія міліённая!
Рублі мільгають тінямэ
Бо грошэ- ек шалёнэ:
У спрінт гуляють з цінамэ.
Да діло ны в тым скілько гроші-
Хапае на хліб да на лікэ.
Міжволі дытэнство успомніш:
По вёсках ходэлэ калікэ.
26
Ходэлэ старэйі басконца.
Жабрачілэ з сумнымэ песнямэ.
Тогді ны давалэ вясковцам
Ны допомогэ, ны пенсійі.
Эх, пенсія сучасная,
Тобі е рад басконца,
Бо ны жабрак нышчасны е,
І радуюсь е сонцю!
П.Чічік. 02.02.2013р.
