Вітер в голові уже стихає,
думки і мрії він вже не ганяє.
На дно вони повільно осідають
на дні хай спочивають.

Вогонь у серці вже згасає,
нема взаємної любові, нова не запалає.
Зола і попіл дотліває,
безмовний холод підступає.

І лиш каміння у душі росте,
холодне, гостре і важке.
Тягар його росте і душу тягне вниз,
у пустоту, де не повіє теплий бриз.

А що вода? Вода тече,
в сльозах, в крові і в алкоголі,
в дощі, в болоті, і в безкрайнім морі
Тече нізвідки, а куди?
В нікуди...