Ти і тебе . Тобі.

Я тебе на скрижалях серця печаллю вибила,

Малювала твій образ на скронях моєї душі.

Я тебе,наче морфій ,по венах колола так глибоко,

Що мій розум не владен над жодною з дій.

Де, коли і що буде фантазія бурно грала,

Мій уявний світ бився, і справжній ,та все- на друзки.

Туди, де щира любов моя помирала,

Не додумався жодного разу прийти.

А тепер я вже вільна, немає нічого,

Не повернеться знову туга і чорна печаль.

Тільки кожної ночі молюся і прошу у Бога:

"Ти спіткнутись і впасти в житті йому тільки не дай!"