На самотi

Багато є думок, багато

Переживання, болю, страху…

В буденності не бачу свята,

І крок здається вже до краху.

 

Чому посудину водою

Заповнюю не дуже чистой?

Тому що в боротьбі з собою

Кохання рву в душі намисто.

 

А де ж поділа свою віру?

Чи вже камінням привалила?

Для смутку визначаю міру,

Але тоді втрачаю силу.

 

Бо міра та чомусь велика –

Запасам ні кінця ні краю…

Течуть з очей солоні ріки,

Як їх спинити – я не знаю.

 

Мій Боже, змилуйся, я прошу!..

Куди я ще піду, звернуся?..

Допоможи віддати ношу –

Я по всяк час за це молюся.

 

На самоті та серед ночі,

Коли закутана стражданням,

Шукаю, Боже, Твої очі,

Щоб розповісти всі бажання.

 

Я перш за все радіти хочу,

Хоч виклик в тому моїй долі…

Здійсни всі задуми пророчі –

Душі дай скуштувати волю!