Коли ти йдеш...
Коли ти йдеш, стає морозно-зимно,
Сріблиться іній в пустоті кімнат,
Холодні руки самоти невпинно
Малюють на шибках узори грат.
Холоне кава, навіть не почата,
Домашні справи свій втрачають зміст...
І тільки кіт відчує мою втрату,
В мої долоні заховавши ніс.
А сонце за вікном чомусь радіє,
Втікає сніг під натиском весни...
Лиш дім пустий, в нім ще зима біліє
Й щоночі сняться сніжно-білі сни.
Коли ти йдеш, тремтить байдужа тиша,
Спиняє час свій непотрібний хід,
Життя на паузі стоїть і ледве дише
І кожна річ твій зберігає слід.
Цей час розлуки вічністю здається...
Нема рятунку їй, немає меж...
Ти ніби-то частинку мого серця
З собою забираєш, коли йдеш...
