Коли ти йдеш...

Коли ти йдеш, стає морозно-зимно,

Сріблиться іній в пустоті кімнат,

Холодні руки самоти невпинно

Малюють на шибках узори грат.

 

Холоне кава, навіть не почата,

Домашні справи свій втрачають зміст...

І тільки кіт відчує мою втрату,

В мої долоні заховавши ніс.

 

А сонце за вікном чомусь радіє,

Втікає сніг під натиском весни...

Лиш дім пустий, в нім ще зима біліє

Й щоночі сняться сніжно-білі сни.

 

Коли ти йдеш, тремтить байдужа тиша,

Спиняє час свій непотрібний хід,

Життя на паузі стоїть і ледве дише

І кожна річ твій зберігає слід.

 

Цей час розлуки вічністю здається...

Нема рятунку їй, немає меж...

Ти ніби-то частинку мого серця

З собою забираєш, коли йдеш...