Безмовна шеренга

Стоять хрести ,мовчать портрети,

Слова жалоби на мармурах.

Жив чоловік, не мав померти

Він у земних бував тортурах.

 

Їх так багато стоїть в ряд,

Як при житті разом в стою.

Вони не чують вже гармат

Відпочівають всі в раю.

 

А на могилах живі квіти,

То ознак пам’яті людської.

Он починає жінка вити,

Немає матері покою.

 

Та страшно те ,що ми вже звикли,

Що кожен день братів втрачаємо.

Осиротіли чиїсь діти,

а ми над горем тим зітхаємо.

 

Над цвинтарем панує спокій,

Комусь зозуля вік рахує

Ні хто із них неоденокий,

В небеснім війську всі крокують.

Сосэдка О.Д. 27.02.2018 р.