В. ВИСОЦЬКИЙ. 80-річчю
Пішов, і менше стало сенсу.
В безодні зразу появилось дно.
Не доспівав, і тишина воскресла,
мов чорно-біле і німе кіно.
Осиротіла сцена на Таганці.
Чернетки на рублі міняють вмить.
І нікому ридать в його "циганській",
поля закоханим нема кому стелить.
Хай буде проклятий цей бізнес скотський
й хто сором цей за пам'ять видає,
і хто горілку з модним іменем "Висоцький"
по стольнику за чарку продає.
Палив себе безжально Фенікс спопелілий,
згорів сорокарічний, зовсім молодий,
щоб власну душу ми у собі розгледіли,
не забували щоб - "Спасибі, що живий! "
Струною й словом в серці нас кольнуло,
він з кожним, як раніше, - візаві,
у тих піснях, які між нами простягнув він,
які плелись із нерва. Відлюбив і віддзвенів..
І хай уздовж обриву поробили вже підмостки,
оцифрували в mp3 не голос – віщий глас,
та справжній і завжди живий Висоцький,
лиш, той Висоцький, що живе в душі у нас.
