Бездна любви на украинском
Бува
Бува, що ми кохаємо до смерті
Не тих, кого нам бог велів...
І вже тоді на почуття відверті
Впаде біда із рук судів.
Відкрите серце, що не знало бою,
Там вразять стріли, біль отрут,
А ми, відважні, все несем з собою
Кохання, промені тих пут.
Бува,що ми кохаємо до смерті
Не тих, кого кохати слід...
І ось тоді, зізнаючи відверто,
Ми голову складем за гріх...
Було усе
Було усе і все пропало,
Весільний дзвін, кохання спів,
Весільним рушником блукало ,
Що на порозі щастя згнив.
Залишив сум і попіл віри,
Дітей надбання, не любов.
Серпанком виткало зневіру,-
Не кличте знов мою любов...
Вона давно забула силу,
Що рушить відчаю струмки,
Не заспіває пісню милу,
Не дасть ні ради, ні руки.
Забула я вівтар покори,
Злиденний світ лежить в пітьмі,
Не був би погляд тільки чорним,
Та жити тільки б на землі...
Всесвiт в очах
Я всесвіт бачила в очах,
Твої слова на віру брала,
Тому тепер душа в сльозах,
Тому тепер і крила склала...
Як постріл все звучать слова,
Твоє "прощай!" проб'є як куля...
Біда не в тім, що тут тебе нема,
А в тім біда - тебе люблю я!
Навіщо плачуть небеса?
Навіщо я тебе кохала?!
Не вірю більше в чудеса,
Хоча крізь ніч тебе я звала...
Замовкнуть скоро солов'ї,
І день, як літо, увірветься.
Не плачте очі ви мої,
Та серце, як шалене, б'ється...
Ідуть, біжать за днями дні,
Волосся почало сивіти,
Та хочеш знову ти прийти,
Та чи пробачать тебе діти?..
Зламаний мiст
Я брела в тенетах ночі,
Я блукала у пітьмі...
Біль заслав мені всі очі-
Не давав мені ідти.
Біль від слів, що нагодились,
Розстелившись крізь туман,
Зорі плакали, молились
Від тих слів, що ти сказав...
Йшла я довго, до світанку,
Скільки літ туди я йшла!
Ти побачив мене зранку
І відмовив ті слова...
Я у відповідь мовчала,
Бо не мала, що сказать,
Хоч і відповідь я знала,
Та не стало серце звать!
Ти іди, куди збирався,
Що аж смерті побажав.
Там живи і там кохайся,
Ти отримав, що жадав!
А мені... мені дорога
Більш не йду я у пітьмі.
Ще залишилось ось трохи-
Міст поламаний пройти...
Панська нiч
Люблю тебе,
Коханий, милий,
Дивись, яка
Чудова ніч!
Вона давно
Розкрила крила,
І нас схова
Ця панська ніч!
Впаду голубкою
До тебе,
Мій сокіл
Сизий, золотий.
Не говори, нехай,
Не треба.
Весь світ
Хай спить,
І ти лиш мій...
Пробач...
Ти пробач за нездійснені мрії,
За цей цвіт не у нашім саду,
За твої, але марні надії,
І твою невимовну біду...
Ти пробач, я тебе не кохала,
За тобою не плакала вслід,
І тебе у ві сні я не звала,
Не тебе захищала від бід...
Не сумуй - все забудеться скоро,
Все проходить в цім світі колись...
Заспіває й тобі колискову
Друга жінка, а ти помолись!
За те щастя, що плине в долоні,
А примари від себе жени!
Жити буду я й далі в полоні,
Вдячна мріям,які не збулись!
Продав
А дні біжать, неначе в прірву,
Минає сонячне тепло,
А я із серця тебе вирву
Собі на зло, собі на зло!
Я потопаю в листопаді,
Шукаю завтрашню зорю,
Зима кружляє на параді,
Я не люблю, я - не люблю!
Забудеш, знаю, ти - забудеш...
Тобі я іграшка, і все!
Чому, сумуючи, ці люди
Мені пророчать: буде зле?
А що, насправді, було добре,
Коли весь час ти обіймав
Якусь примхливу сіру кобру?
Мене продав, за гріш продав!
Цвiт жоржинний
Хай не бентежить тебе знов
мій пізній цвіт, жоржинний,
бо не чекає він любов,
твою любов злочинну...
Там відцвітає дивний кущ,
що так радів до сонця,
він не пов*ється наче плющ,
щоб затулить віконце.
Він віддавав своє тепло
і квітів цвіт, і сполох,
щоб сяйво жИло і росло,
неначе в полі сонях.
Йому привітна благодать
цього хмільного ранку,
себе він може лиш віддать,
чекать десь біля ґанку .
