Серпень розсипав намисто
Серпень розсипав намисто –
світанково-рожеві корали.
Вдихнеш після ночі повітря,
а воно заходить у зуби,
наче сльози, що впали в криницю –
так прощаються з літом ранки...
Не співає коса у лузі –
бач, образилась на покоси.
Стали в неба холодними сльози,
у верби заламались руки,
у долин пересохли губи.
Обзивається сад медами,
пишне гроно спливає кров'ю.
Заболіли у жита ніжки,
обпікає п'яти стежка.
Пахнуть димом кленові долоні.
Пахне печеним яблуком світ.
Із Едему іде падолист.
Завтра з вереснем цілуватись...
