Жёлтые георгины
Тихий и маленький город.
Август. Дожди, зонты.
Прячут туманы горы,
В скверике мокнут кусты.
Все и давно знакомы.
А половина на "ты".
От магазина до дома
Четверть часа ходьбы.
Тайн тут вообще не бывает.
Каждый, ведь, на виду.
И, непременно, узнает
Радость твою и беду.
Здесь, в городке затерянном
Не до романов,...не зря
Жены идут уверенно.
Рядом молчат мужья.
Вроде не именины,
В шутку или всерьёз,
Жёлтые георгины
Мне на крыльцо принёс
Кто? До сих пор не знаю.
Так получилось, жаль.
Что те цветы означают?
Радость они иль печаль.
Дочка да дом, работа…
Ворох забот закружил.
И не находится тот, кто
Их на крыльцо положил.
Смелости не хватило.
Веры, что навсегда?
Может потом решил он,
Эта любовь - беда.
Мой незнакомец, кто ты?
Август уходит. Дождит.
Снова работа, работа,
А на душе болит...
Вечер опустится синий.
Не разглядеть лицо...
Желтые георгины...
Доченьке... на крыльцо.
*****
жовтi жоржини Пер. с украинского
Василина Иванина
В тихім гірськім містечку
Серпень сипле дощі…
Тьмяні вершини в тумані,
Мокнуть у сквері кущі.
Тут кожен із кожним знайомий
І половина – на «ти»,
До магазину чи школи
Чверть години іти.
Тут таємниць не буває –
Все у всіх на виду,
Кожен про кожного знає,
Про радість чужу чи біду.
У провінційнім містечку
Не до романів гучних,
Пані пливуть статечно,
Панове мовчать при них.
В мене ж на серці скалка –
Поміж буденних справ
Хтось мені зранку на ганку
Жовті жоржини клав.
Хто – й по сьогодні не знаю,
Лиш затамую жаль:
Що в тих квітах озвалось,
радість чиясь чи печаль?...
Доня, хата, робота,
У круговерті справ…
Не озивається той, хто
Жоржини на ганок клав.
Мабуть, йому забракло
Віри, що це – назавжди.
А чи вважав, що кохання
Нас призведе до біди...
О незнайомцю, хто ти?
Серпень за серпнем, дощі…
Звичні щоденні турботи,
Тільки скалка в душі.
Тихо відслоню фіранку,
І наяву, а не в сні,
Жовті жоржини на ганку
Донечці – не мені…
