І повінь почуттів не зупинить

А я дивлюсь, як вiнка, що на скроні,

Розплескує беззахистну блакить,

Твоя долоня у моїй долоні,

І час не лине, зупинилась мить...

 

На двох одне- наметом- божевілля,

Весняні кроки сколихнули тінь,

І пролісками дихає довкілля,

До обрію- прозора далечінь...

 

Щє вчора ти- звичайна, незнайома,

Була обабіч мойого життя,

Самотність як хвороба, як саркома,

Іржою їло душу каяття...

 

Що не таланить, не знайшов єдину,

Життя кріз пальці- мов сухий пісок,

Аж раптом- посмішка! І я немов хлопчина!

І ми на двох один зробили крок...

 

А я дивлюсь, як венка, що на скроні,

Розплескує беззахистну блакить,

Твоя долоня у моїй долоні,

І повінь почуттів не зупинить...