Васильки

Васильки по полю, васильки по полю,

И глаза любимой неба голубей,

Рощицы синеют, широко раздолье,

Синей птицей - счастье на душе моей.

 

Отсияют годы тучами над нами,

И вот так же в поле двое, как цветы.

Нас уже не будет. Может быть, цветами

Может, васильками, станем - я и ты.

 

Так же будет поле просинью одето,

Так же будут тучи плыть в небытие.

И другой, далекий, нас сравнит со светом,

С васильковым взглядом девушки своей.

 

******

 

Володимир Сосюра - Васильки

 

Васильки у полі, васильки у полі,

і у тебе, мила, васильки з-під вій,

і гаї синіють ген на видноколі,

і синіє щастя у душі моїй.

 

Одсіяють роки, мов хмарки над нами,

і ось так же в полі будуть двоє йти,

але нас не буде. Може, ми квітками,

може, васильками станем — я і ти.

 

Так же буде поле, як тепер, синіти,

і хмарки летіти в невідомий час,

і другий, далекий, сповнений привіту,

з рідними очима порівняє нас.

 

1939

 

Диджитал-арт автора