Божевілля

Крізь чорні хмари пробивається ледве помітно

Золотий промінь місяця,

А я не знаю куди себе вже подіти

Не знаходжу собі навіть місця я.

Мене чекають наступні одинокі ночі

І безодня поглинає собою.

Я ледве згадую твої веселі ясні очі

І часи, коли були з тобою.

Не зрозуміло чомусь і ніхто вже не поясне

Коли всі бажання скінчаться.

Я заховаю в душі все і гасло згасне

Коли ти перестанеш вбачаться.

І навіть сонце, вода, і вогонь і вітер -

Нічого вже не допоможе.

На моїх очах безжально час сльози витер.

Втрачаю розум, дах з'їхати може.

А я нікому, нічого, мовчу не кажу,

Все всередині переживаю.

В скронях пам'яті знайду, собі покажу,

Пригадаю й назад зховаю.

Геть заплутався, зорі вночі рахую.

Безтурботне моє божевілля.

День без тебе як рік - все життя сумую

І нема цій недугі зілля.

Я не здамся, встою, біль перетерплю

І зустріну надію зі спокоєм.

Тільки ти пам'ятай як тебе я люблю

Й навіть коли біля мене ти не є.

 

11.07.2017

0:45