Голосять про пустку відстані...
Голосять про пустку відстані
(звичайна для них печаль),
У відстанях щось є істинне,
Прозоріше за кришталь.
Воно не хворіє модами,
Не тоне в багнистім злі,
Літає собі над водами,
По чорній блука землі.
Там душі завжди розхристані,
Там правда завжди своя…
Голосять про пустку відстані,
І з ними голошу я.
