Лиш одна мить двох за руки тримала...

Лиш одна мить двох за руки тримала

Та промайнула іскра поміж них...

-Невже весь час на мене ти чекала,

Про це молила Бога, всіх святих?

 

Стояла босоніж у край дороги,

Ходила до світанку по полях,

Шукаючи мене, збивала ноги,

Тернистий шлях корився мозолям...

 

-Тебе найшла у тихім, ніжнім слові,

Та в пісні солов′їній у гаю,

Дарив ти сни казкові, кольорові,

В них почувалася з тобою як в раю...

 

Все це мені давало сил чекати,

А мрії малювати у віршах

І промайнувши поряд, упізнати,

То завітав мій сизокрилий птах...

 

Так довго босоніж мандрують долі,

Щоб на хвилинку в очі зазирнуть,

Залишити ескіз свій на долоні,

Рядки душі у ніжність загорнуть...

 

П.В.М 24.12.2013г.