Отямтесь, люди

Немає нині ні весни, ні літа,

Померзли зав’язки, не народились,

Земля від криги ще не відігріта,

Та більше від людей вона стомилась.

Земля, окроплена віками кров’ю,

Що хоче лиш одного – плодоносить,

Замучена людською нелюбов’ю,

Вже ледве-ледве шепче людям – досить.

Можливо досить, неньку плюндрувати,

Її нутро відходами кормити,

Плодючу землю поливать нітратом,

Та пластик тоннами в ній хоронити.

Ліси, що довгими росли роками,

Миттєво вирубають люди нині,

І бруд з гори пливе у низ струмками,

Та осідає селем в полонині.

О так і в душах наших бруд та морок,

Позамерзало все усередині,

Отямтесь, люди! А чи вам не сором,

Поводитись ось так в своїй країні?