Устинiвська лелека

(Вчительці моєї доньки 2-б класу Пеньковій Оксані Олексіївні)

 

Небокрила щаслива лелека, немовля у хустині несла.

Край села, бо дорога далека, відпочинка хвилинку знайшла

Серед степу на пагорбі щирім, біля шляху до милих осель.

Притомився летіть небосхилом мрійних снів в дивосвіт корабель.

 

До кого ж їй з дитям завітати? Подарунок кому принести?

Всі селянські привабливі хати, всім потрібно бажати щастИ!

Та лелека заплющила очі, - віддала немовля навмання…

Все однак – темнота серед ночі. Най щасливою буде сім’я!

 

Рано вранці прокинулась мила, подивилась на гарне село.

Та кому ж подарунок зробила? Та й насправді – чи все це було?

І стоїть та лелека, гадає. Зустрічає на пагорбі всіх.

Немовля своє рідне шукає, привітати батьків хоче тих.

 

І моя вся дорога далека від лелеки до мрії – УСПІХ!

Бо устинівська мила лелека за селом проводжає усіх.

Ось додому я знов повертаюсь – кличе рідній домівки поріг.

А устинівська мила лелека знов стрічає на пагорбі всіх.

 

І у снах я до тебе торкаюсь – ти в дитинство батьківський поріг.

Та устинівська рідна лелека - головніший за хрест оберіг.

 

P.S. Вчора повертався вночі додому та на поворотах на вїзді до села

такий льод, що 2 рази крутонуло, та задом до перемету -

прийшлось лопатою відкопувати свого бусіка.

Добре, що стовби дорогу не перебігали - у 1 годину ночі всі спали!

Ось і написалося...

 

30.01.2013=GoldKing=