Не диво...

Не диво, що погорблені в нас спини,

Що звикли капелюх в руках тримати.

Та, - кожен встань з колін за Україну!

Бо, нащо тоді – тужилася мати?..

Не диво, що не бачимо ми неба...

Така хронічна і страшна хвороба!

І, все таки, - почати маю з себе!

Я злий! Я невдоволений! Я – бомба!!!