Єдиній

Ти зовсім ще юна, мила моя, 
Ти ж тільки но зараз розквітнути мала,
Та несподівано, з брата кутка
Тебе біда лихая спіткала...

Це все ніби сон, жахіття нічне:
Навколо гримить - то лунають гармати.
Не схилиться мати на мужнє плече,
І сина свого не обійме вже тато...

Кривавії ріки по полю течуть...
Луна звідусіль сумний марш Шопена...
І звістку з війни всі з трепетом ждуть,
Та знов лиш почуєм як виє сирена.

Коли ж це скінчиться і прийде весна!?
Коли вже з колін наша встане країна!?
І люди отямляться й скажуть: "Біда!
Сліпі ми були, ти пробач, Україно!"

Ти зовсім ще юна, мила моя!
Розквітнеш ще ти, я тобі обіцяю!
І змусимо ми піти ворога!
І все буде добре! Я вірю! Я знаю!