Отак буває...

Отак буває... У ста грамах

Ховаємося, мов щури.

До тої самої пори,

Де, від комедії до драми

Всього, - лиш крок! Не остогидло

Стояти у глухім куті?

Хай, ми – далеко не святі.

Та, все ж, ми люди, а не бидло!

Чи, може нам, неначе Вію,

Повіки хтось підняти б мав?

Тож, поки в прірву не упав, -

Не заколисуй свою мрію!

Не будь рабом! Не будь рабою!

Вір Господу, а не «богам».

І – не здавайся ворогам

Без бою!..