Суджений

Зачекай,зупинись,

Згадай що було у нас в ту ніч.

Як солодко вбивав мене ти поцілунком,

І на останок звабив своїм подарунком.

 

Зачекай,постривай,

і що миті пам'ятай,

що ні хто окрім мене,

не кохатиме тебе.

 

Запам'ятай,

мої слова звучать так щиро,

як не звучали пісні солов'їні,

як не співали діти Батьківщини!

 

Не забувай,кохатиму тебе я щохвилини,

І чим сильніше,то тим краще.

Не забувай мене,мій милий,

як закохались ми у сіновалі.

 

Тоді був вечір на купала,

тоді ми вперше зустрічались,

тоді по справжньому кохали,

й щиро цілувались ми тоді.

 

Свічами запалали хати,

а ми все більш лежали в хаті,

й пристрасно кохались знов.

На ранок розбудила мати,й вигнала тебе з моєї хати.

 

Але не помішало нам усе це,

на вечір знову я пішла до сіновалу,

і там зустріла я тебе,ти був в сорочці той дивокуватій,

яка манила мене до тебе.

 

Ти пристрасно покликав мене,

в обіймах твоїх чарівних,

я закохалась в тебе знов.

 

Твій поцілунок був чудовий,

цвіла і пахла я від нього ,

напевно пощастило,

в той вечір мені знову.

 

В зоряну ніч,

ти не прийшов до мене.

Я розізлилась тоді на тебе.

Так було часто коли ти не приходив до мене.

 

Пройшов так рік,

і другий вже минув,не забувала я тебе.

На третій рік дізналась я ,

Що вже сім'ю ти маєш.

 

Я просто не помітно зникну із твого життя.

А ти за свою сім'ю подбай,

А про мене ти не забувай,

Та пам'ятай наш сіновал.