Спогад

Спогад

 

Дощ стіною, не спинить його,

Стріли Зевса ріжуь сірі хмари.

А були в дитинства у мого,

Хмарки – лебеді й дощі русяві.

 

Мати розігнав страхи мої,

Тішилась характером сміливим,

Після злив, до ніжних рук її,

Притулилась я лицем щасливим.

 

Нескінченний йде осінній дощ,

Сумом крапель тиху згадку будить.

Ген, струмком дитинство відплило,

У дощах русявих, хмарках любих.