Драбина

Він плив енергетичними коливаннями,

Він йшов стопами по половинці піци.

Ми всі хотіли стати останніми, немовби хвилини жаги до криниці.

Він хоче отримати Місяць на стіну,

Чи грамоту, булаву та відзнаки?

Давно вже заліз на драбину, і дивиться вниз, де брешуть собаки.

Хтось інший повзе між цеглин,

Вміє плести рідку павутину,

Деякі просто йдуть по стіні, та не він. Він – душить драбину.

«Та куди ти вже лізеш?»

-я знизу із друзями кличу до нього.

«Ти й так високо, забрався драбиною до чорта на рога!»

Зверху в пітьмі

Блискають очі як діти вогню.

Мій голос він не сприймає, бо чутно лишень собачу брехню.

Він ліз енергетичними напоями,

Також ступав на сходи із піци,

«Подивись навкруги: на натовпи, яких охороняють мисливці.»

Він нікого не кличе.

Він лізе і лізе собі без упину.

І хтось підійшов. Хтось взявся за холодну драбину.