Була людина

Мовчить душа немов німа –

Слова всі виїла скорбота,

Була людина і… нема.

Лишились спогади та фото.

Вона ж ходила серед нас!

Сміялась! Мріяла! Кохала!

У неба є безмежний час,

Чому їй видали так мало?

Чому у нелюдей з усіх

Натхнень є тільки убивати?

Чому для них природний гріх?

Чом не хвилює їх відплата?

Людей у світі й так катма,

Двоногих звірів більш прибуток.

Була одна… Тепер нема.

Є подих. В пам’яті. Та смуток.