Осіння сповідь

Осіння сповідь. Жовтий дим.

Будинки – велетні мовчазні.

Як важко бути не пустим.

Несамовитим. Несучасним.

Шукати в твердому м’яке,

Солодке відчувати в солі,

І в людях бачити таке,

Що не було у них ніколи.

У цьому світі німоти,

Ти, осене, розради мати,

Мене… мені, прошу, прости,

Бо вже нема кому прощати.