Плачем простуджених журавлів осінь прощається

Плачем простуджених журавлів осінь прощається.

Зимно й самотньо дихає сад - холод ковтає.

Змерз і мовчить настовбурчений ліс - свитка протрухла.

Пальцем на мокрому склі я малюю літо.

 

Сховаю в долонях картатий кленовий клаптик,

що одірвався од пишної мантії осені.

Залишу собі до весни каштан у кишені -

знайду його аж у квітні, у землю посію.

 

Похмурі і мовчазні потекли світанки -

сірі, аж чорні, й густі, наче кров із рани.

Тепло тепер тільки там, де тебе обіймають.

А все, що мені залишилось, - сніг на зап'ястя...