Andrew

Тобі ні від кого нічого не треба

Ти такий ідеальний , неначе із неба

Лиш погляд кидаєш – я вже у полоні

Крізь очі мій запал – як на долоні.

 

Обдумуєш фрази , кидаєшся ними,

Вони ночами стають не терпимі.

Життя б провела лише в маривах тих

Наївно – кумедних , прозоро – земних .

 

Торкайся до мене знову і знову,

Видай чуттєву –життєву промову.

Це все так магічно підкуплює мене,

Мабуть , закохалась.. Спаси мене , нене.

 

Що ж буду я з цим всім надалі робити?

Це струм поміж пальцями , електроліти.

Це пристрасть в словах , це мій жаль та мій гріх

Вже навіть той сором під плінтусом зліг .

 

Не знаю я страху , за те , що вчиняю

Страх – річ для самотніх , а я відчуваю

Твій подих на шкірі , долоню на стані

Коли б не впинилася я у омані.

 

Я б стала щасливою зовсім людиною ,

Якби ти приходив до мене годиною

І просто був поряд , такі ось думки ,

І щоб так спокійно спливали роки..