Самаркандський хліб

«Хто сіє хліб , той сіє справедливість» -
Через віки твердять  Авести письмена .
В її словах  всіх  істин прозорливість,
Та серед інших ближче всіх одна -
                    То істина про хліб ....
Згадаю літо я,  у Самарканд вернуся...
Світанок вже настав, і вже базар шумить,
Він в хвилі запахів духмяних одягнувся,
Як свято страв усіх вирує і  бурлить:
Рожевий виноград, червоні  помідори,
Коричневі родзинки і бежевий мигдаль ...
 Це що за аромат поверх всіх коридорів
Найяскравіших страв, що відліта у даль?
        То  запах хліба, аромат коржа!
Так сонце сяє нам, як радість і як воля,
Візьми, відчуй, притисни до лиця,
До крихти твій він, посланий як доля.
Вдихай же аромат коржів тих Самаркандських,
Це Божий дар! Вони й теплі, й світлі, і  м'які,
Ти уяви, як колос ріс в долинах  Зеравшанських, 
Як вітер там співав, і як пливли хмарки.
Все буде так, як хоче Бог, і колос хлібом стане
Зусиллям праці, це  відомо вже давно, 
Так  бережуть  поля  турботливі  дехкани,
Щоб  їм зерно зібрать, зробити борошнО ...
Як це зробить? Візьміть повітря Самарканду,
Додайти  воду  із джерел, яка тече, 
Проміння  сонця, простір Зеравшану,
Святеє  борошно,  червоний жар печей.

Місити  тісто треба так : пестуючи,  стискати
Долонями любові та щирого добра,
Любов, як зміст життя, із борошном з'єднати,
Відчути серцем, що прийшла вогню пора.
Вогонь палахкотить,  він вже напоготові,
Його будиночок – таємничий тандир.
Там  ніжне коло сховано  в покрові,
І скоро хлібний дух пройде із середин:
«Я вже існую, я є хліб,  я з вами,
Я є добро і треба всіх осіб».
Той хлібний аромат назавжди буде з нами. 
Він,  як повітря,  як вода,
                     він Самаркандский хліб ...