Заглянуть в будущее (украинский)

Тисяч дві із зайвим літ

Вже пройшло з Різдва Христова,

Перед нами Новосвіт,

Ви не бачили такого!

 

У Майбутнє зазирнути

Може кожен, ти повір,

Треба тільки підганяти

Час важкий наперекір.

 

От заглянеш у щилину

І побачиш тихі зорі,

Верби, ліс, гаї й калину,

Промені роси прозорі.

 

Ви не бачили такого!

Це фантастика і казка!

Я даю вам чесне слово.

Розповісти, та будь ласка!

 

Там, далеко, за дверима

За бар’єром і стіною

Є чудова Україна,

Яку порівнюю з рікою.

 

Тече вона собі, тече

Така прекрасна, барвінкова,

Підставить у біді плече

Та не покине в ній нікого.

 

Країна завжди наша буде,

І незважаючи на скрути,

Образи всі вона забуде

Та йтиме за своїм маршрутом.

 

Майбутнє в неї дуже гарне -

Це я кажу вам так, як бачу,

Чудове, радісне, безхмарне,

Можливо, підхопила вдачу?

 

Коли дививсь я, милувався,

На себе владу взяла осінь,

Зустрів хлопчину і озвався,

Вказав на древа жовтокосі.

 

А він мені :

 

«Яскрава осінь вже давно

Уранці струшує росу,

Та коси розпустила плавно,

Несучи нам свою красу!

 

Таке червоне, різнобарвне

Кружляє ось надворі листя,

Немає слів у нас, шановний,

Щоб описать чудове дійство.

 

Дерева голі вже стоять,

Птахи нам не співають дзвінко,

Але в серцях таки горять

Любові вогники, так стрімко!

 

Тут веселяться, грають діти,

Там поспішають кудись люди,

А треба просто порадіти

За те добро, що є в нас всюди.

 

За те, що є, за те, що буде,

За те, що нам вдалося враз,

За те, що мати не забуде,

За розуміння без образ.

 

Така вже гарна пора року,

Ніхто не скаже навпаки,

Зі слів Всевишнього пророка

Пишу я вам такі рядки».

 

Я здивувався, обімлів,

Така вже відповідь у нього,

Минуло кілька вже віків,

Народ не втратив все ж святого.

 

Незважаючи на злобу,

На погані вчинки наші,

Українці зберегли свободу,

За Майбутнє все віддавши.

 

Ну то й годі про погане!

А яка вже там природа!

Не помітити все гарне?

Та ви що! Хіба не шкода?

 

Духмяний ліс на небосхилі,

Степи рум’яні із пшениці,

На них кидає вітер хвилі -

Колоски, немов дзвіниці.

 

На горизонті сонце сяє,

Гріє всіх своїм промінням,

Водоспад на скрипці грає

Та дивує божевіллям.

 

А вночі, коли все спить

Й настає велика тиша,

Інше вже життя кипить :

Загадковіше і глибше.

 

Павучок плете сітки,

Такі чудові і сріблясті,

Немов тонесенькі нитки,

Пружні, гарні і хвилясті.

 

З нори виходить їжачок

З малою мишею на пару,

Своїх ховає колючок

Й гуляти йдуть по тротуару.

 

Природа...та-а-а-к…немає слів,

Та я не можу не сказати

Ще про науку тих часів,

Її цікаво споглядати!

 

Ну ось, наприклад, телефон

Його всі бачили, авжеж?

А звуть його вже – вухофон.

Прогресу там немає меж.

 

А все тому, що він маленький

Такий, що неможливо взяти,

І при народженні, дрібненьким

Вживляють в вухо немовляти.

 

Б-р-р-р-р-р, аж моторошно!

 

У Майбутньому ще часі

Є така цікава штука :

Уявіть, стоїть на трасі

Електродаїшник – от наука!

 

У нього все автоматично,

Від розетки він працює,

Махає палкою ритмічно,

Шкода, що тільки не танцює!

 

Цікаво дуже, ну то й годі,

Кінець пригоді вже прийшов,

Але при першій же нагоді

Ще б я не раз туди пішов!

 

У Майбутнє зазирнути

Зможе кожен, і я зміг,

Треба тільки захотіти

Мить, вже там, і переміг.

 

Переміг себе, по-перше,

А вже потім розказав

Все, як на духу і чесно,

Як я вам і обіцяв!

 

P.S. У творі я описав природу таку, яка вона зараз, і не просто так. Я сподіваюсь, що людство (і українці зокрема) нарешті зрозуміє свої помилки, зрозуміє, що коїться навколо нас, виправить їх, і через багато років ми будемо мати таку ж саму землю, небо, квіти й дерева.

Я свято вірю в те, що всі нарешті схаменуться і перестануть жити за принципом : «Після мене хоч потоп».

 

02.03.2013