Стихія мови

Стихія мови, як те море,

Гойдає душу і несе,

Як човен, в образних просторах

В землі простори і небес.

Землі - де назва хибним сонцем

Жене довкіл хвиль суєту

І світу пне видіння - сонне -

Із темноти у темноту.

І неба - де, у зірці точній,

Ім'я тримає дійства суть

І світу бачення - наочне -

Із світла в світло править путь.

 

Тримає з вірою - хоробро -

Для світу білої мети -

Життя щоб диво кольорове

Вид замістило чорноти.

Тримає з острахом, бо й годі -

Відпустить - не здолає вже.

І в цім нема легкої долі

Тому, хто струмінь береже.

Той струмінь щирості людської,

Що слову сили надало...

Де б'є - без всякого покою -

Чистого серця джерело!