Творча ніч
Творча ніч
Квіти
Цвітемо сонцем проти ночі,
що стала нам усим життям,
вбирають світло наші очі,
співавши радість почуттям.
Зірками сяють душі в нас,
ночами, днями без перерв,
допоки є весною час,
ми квіти поля і дерев.
Побачить кожен лиш себе
у нашім дзеркалі душі,
вона щось іншеє плете,
а не осяйності чужі.
Присутній колір пелюсток,
мов чари всіх думок і слів,
з насіння, мов із пелюшок
з нас кожен квіточкою зрів.
Ми квіти в снах і наяву,
що садом творять цілий світ,
на кожну гілку і траву
полине світлом наший цвіт.
В букетах дружбу і любов,
зробили, мов палітру, ми,
бо цвіт єднає, ніби кров,
розвіявши за вітром сни.
Віктор Цвіт 26.08.16
Пісня для тебе
Ноти знайомі,
серцю вагомі,
радісно ясню.
Ніжно словами,
ніби думками,
щастя враз рясню.
Владою щастя,
зеленню листя,
голос від душі,
лине для тебе,
даром від мене,
ми же не чужі.
Хай звучить для тебе пісня ця
і думки про щастя не минуть,
в ній живе про тебе правда вся,
як про мене спогади живуть.
Хай дарує радість назавжди
пісня, яку раптом заспіваю,
кращої від неї не знайти,
бо її для тебе подарую.
Віктор Цвіт 28.08.16
Усамітнення
Сонце на обрії,
щастям на обрії
гляне світлом в небеса.
Очі мов добрії,
ніжні і теплії
любо тягнуть в чудеса.
Щоб заспівати знов
арію про любов
десь пташиною в гаю.
Радістю для розмов,
жаром, що гріє кров,
душу змилую свою.
Ніжити почуття
рину у забуття
тишею в густий туман.
Жити без співчуття,
жити для майбуття
в світі з безліччю оман.
Вірити лиш собі
втіхою у журбі,
ось такий урок життя.
Бо не таким в собі
світ, що живе в юрбі,
я плекаю все буття.
Щастя побачене,
радість присвячена
сонцем відкривали дні.
Все ще не втрачено,
адже призначені
долею дива ясні.
Серцем із доброти
душкою з теплоти,
перехожий враз прийде.
Дружбою з простоти,
зорями самоти
нас життя в імлі зведе.
Віктор Цвіт 25.08.16
Живі кольори
Світлі кольори
повіють теплим вітром,
із сонцем водячи танок.
Знизу догори
росте блискучим вихром,
в якому всі світи думок.
Поглядом своїм
лечу до того дива,
яке приніс чудовий день.
Покликом новим
помчу дожати ниву,
допоки не застала тінь.
Коли віє вітерець,
знаю, ніч уже позаду,
бо надії промінець,
дарував життям відраду.
Збережу її в собі,
цвітом спогадів нових,
щоб радіти у журбі,
серед кольорів живих.
З ними щастям сяю всюди,
з ними зовсім не самотній,
ними сяють добрі люди,
що для серця незабутні.
Віктор Цвіт 14.08.16
Берег ріки
Коли сонечко встає,
заквітчавши небеса
і зозуленька кує
про весняні чудеса,
хтось на березі ріки
неспокійної сидить,
сповиваючи думки,
кине погляд і мовчить.
Хмари-лебеді летять,
швидко із усіх сторін,
вітром крила лопотять,
ніби поруч водогін.
Заспіває пісню мрій,
соловейко вдалині,
про початок щастя свій
як бував на чужині.
Гірко з болем в почутті,
все сидів на самоті
чоловік як у вісні.
Серце в нього з доброти,
вразив камінь з висоти
тих зірок в часи нічні.
Давши відчаю життя,
сам поринув в небуття,
бо пробачить не зумів.
Діва зрадила його,
світ позбавивши всього,
що так живучи любив.
Його рік уже немає,
а здавалося віки,
вже і дівчина гуляє,
теж на березі ріки.
Не знайшла вона своє
те кохання у житті,
інше доля не дає,
ніби карою в бутті.
Як любов свою одну,
вона згадує його
і ту помилку свою,
що позбавила всього.
Прожила у самотині
до кінця своє життя,
у своїй старій хатині,
ливши богу каяття.
Сповиваючи в шитті
думи любості святі,
кольорами золоті.
Сумувала все за ним,
сизим голубом своїм,
гіркотою в почутті.
Бо любила лиш його,
але зрадила його
на життєвому путі.
Розуміючи тепер,
що був скарбом всіх печер,
кого знищила в житті.
Віктор Цвіт 14.08.16
Дерево і пташка
Під сонцем мрій в одному місці
пишалось миле деревце,
від інших чувши світлі вісті,
що десь хлюпоче джерельце.
Росло воно лише до сонця,
яке на місці не стоїть,
його мов кличе голос серця
і в небесах воно промчить.
Одного разу завітала
на гілку пташка польова
і деревцю вона співала
про світ, що дивом ожива.
Дерева слухали і інші,
плескавши листям на вітрах,
але пісні ставали гірші
совиним криком по ночах.
Думки до осені жовтіли
зеленим листям на гілках,
бо цього дерево хотіло,
не знавши щастя у пташках.
Пташина з дерева злетіла,
у світ далекий подалась,
який все мріями ясніла,
де б знову в пісні ожилась.
Пісні про щастя пригадала,
знайшовши дерево нове,
своє гніздечко збудувала
і до сих пір ще там живе.
Віктор Цвіт 27.08.16
Добра душа
Вийду із дому мрії шукати,
випивши рому біди і невдач,
біль не бажає слідом рушати,
слово почувши тихе: "Пробач."
Радість казкова миттю знайдеться
в милих обличчях, ніжних словах,
любляче серце знову займеться,
щоб відчувати світ у дивах.
Сонцем засяє світла душа,
бачивши радість навіть вночі,
краю ж не має денна межа,
адже від щастя маю ключі.
Люди, мов квіти, як кораблі,
всі такі різні, ніби пейзаж,
серцем жорстокі, мов королі,
щастя прийнявши, як світлий міраж.
Помста, образи, грози життя,
- все не до чого пилом впаде,
мов це як бачу, то співчуття
серденько ліками світла знайде.
Сонечком сяє добра душа,
ніживши радість даром своїм,
тільки природа всюди втіша,
того, хто буде вічночужим.
Віктор Цвіт 27.08.16
Мисливець на самого себе
Вогонь священного добра
погас у ньому вже давно,
любові чарівна гора
не сіє в серденьку зерно.
Пітьма поглинула все світло,
зробивши ніччю кожні дні,
в очах тепло уже не квітло,
замерзши кригою у сні.
А зло пронизило думки,
що стали чорними і вчинки,
гуманні висохли струмки,
немає жодної росинки.
Робити вміє тільки гріх,
життя руками відбиравши,
лише для себе, задля втіх,
кого-завгодно обиравши.
Мисливець він невинних душ,
які вбирає чорним небом,
життя стираючи на туш,
бо все полює сам на себе.
Віктор Цвіт 10.08.16
Душевна дружба
Як поет, вірші писатиму для себе,
неначе цього так бажає творчий дух,
а на дует пісні співатиму для тебе,
коли зіграє на гітарі вірний друг.
В житті зустрілися ми з ним, співавши пісню,
яка прекрасне оживила в почутті,
що аж від радості було нам навіть слізно,
бо не лишили щастя слізно в забутті.
Ми працювали кожен на своїй роботі
і з нетерпінням все чекали вихідних,
бо щонеділі чи, можливо, щосуботи,
пісні співали від сумних до запальних.
Завжди прощались до часів майбутніх кращих,
мов все чекаючи коли вони прийдуть,
як безробіття гніт усе косив трудящих,
допоки люди із майдану не підуть.
А наш дует, немов компанія душевна,
яка оспівує вершини світлих мрій,
душевна дружба, ніби місія блаженна,
знайти любові й доброті свій рідний край.
Віктор Цвіт 21.08.16
Втрата
Шукавши власнеє світання,
що блиском щастя ніжить світ,
омлієш в довгому чеканні,
що ось побачиш квітки цвіт.
Та квітка вказує дорогу
через поля, через ліси,
але бракує настороги
не спокушатись від краси.
Омани в світі вистачає,
чатує всюди і живе,
щоразу дивом зустрічає,
яке спокусою нове.
Якщо ж утратив світлу мрію,
переживи в пожежі сум,
а потім знов повторюй дію,
мов спів, коли затихне шум.
Є втрата істиною щастя,
шукати знову щоб його
насінням, що лежить під листям,
чекавши дотику твого.
Насіння дасть новий початок
і щастя стане вже новим,
для цього втрата, як завдаток,
зустрічний крок, що є твоїм.
Віктор Цвіт 07.08.16
Змовкне слово на устах
Змовкне слово на устах,
зміниться мовчанням,
біль несеться по думках,
як розчарування,
почуття, мов хижий птах,
прилетять знущанням,
аж відчутні на руках
смутку коливання.
Тоне радість на очах
і нахлинуть хмари,
піт холодний по ночах
злі наводить чари,
ходиш, ніби по ножах,
кроки, мов удари,
тягар тисне у плечах
від тяжіння кари.
Була кара за добро
чи за щось негоже,
кожен світлеє нутро,
забуттям пороше,
злісно ставлячи тавро,
що гріхи припише.
Хай брудниться мій Дніпро,
лиш стаю сильнішим.
Віктор Цвіт 12.08.16
Настане той час
Настане той час
і радість оживе
та в кожному з нас
думками пропливе,
що знову живі,
а мрії нові,
заводять у транс.
Зітруться образи
воскресне любов,
яку мов щоразу,
втрачаємо знов
в обіймах журби,
з плітками юрби
у тишах розмов.
Ось тоді оживе,
що знайомим було,
бо на зустріч вело,
сподівання нове
і не вистачить слів,
розказати життям,
що своїм почуттям,
покохати зумів.
Не погасло те диво,
яке так берегли
разом ніжили співом
хоч забути могли,
та любов незабутня,
бо ще досі присутня,
сонцем серед імли.
Віктор Цвіт 02.08.16
