Стихи Босого — читать онлайн все 32 стихотворений Виталия Босого

Лелека

19.08.2016

Ця повість про помилку ту,

Що ріже серце аж до смерті,

Про очі карі та відверті,

І про болючу самоту.

Що то за думка, що у мить,

Все в шмаття рве і розбиває?

Що душу ріже й не пускає

До рідної душі летіть...

Темніє, сонце впало

І хмари в небі полягали

Цвірінькають лиш коники в траві.

Летить лелека, мов скажений,

Курличе, б'ється!.. а нема.

Вже яблуні ростуть зелені,

І листя жовтого чортма.

Нема коханої, лиш стріха

Пуста і чорна від золи.

Для газди то була потіха,

Та як давно це все було, коли?

Лиш сів, поправив пір'я в крилах

Й до ранку з вітром розмовляв...

"Вона у крилах лебединих;"

... у мить злетів й від болю в небо мчав.

Він плинув в небо,

А в думках лиш її очі... і печаль.

Чому ж я відлетів у даль?

Чого гадав тільки про себе?

"Та пізно вже усе вертати,

Навіщо її турбувати?

Їй добре там без мене жить,

А мені треба біль убить..."

З словами цими, мов Ікар,

Обпалений гарячими вогнями,

На землю камнем тяжким впав,

А поглядом летів за журавлями...

На вулицях було вже досить світло,

Злітали з клену листя у повітря.

Додому поверталася лелека

І лебідь із країв далеких

На тій стороні

19.08.2016

Востаннє я прошу прислухатись до мене

Відкрити очі, вдуматись в слова

Убити шум, що мрії твої з хаосом злива

І кров мою впустити собі в вени

Я той дивак, хто всю твою "реальність" враз розвіє

В веселий час твій світ недугами засіє

Водночас я відкрию світ новий

В якому любо жити і дитиноньці малій

Не віриш? Так я й знав

Мов смертоносний ворон крила гордо розправляєш

А як на руки маю взяти, то враз кудись ти відлітаєш

Як простягаю я троянду - бачиш гострі леза ти

Як темряви шматок дарую - боїшся навіть підійти

Хіба не віриш в пісню, що співаю я тобі?

Чи ти не чуєш звуки кобзи?

Я поряд, витираю твої сльози

Розбитий і закритий у труні.

Мои союзники

19.08.2016

Мои союзники - бессмертные титаны,

Которые лишь мыслью рушат и рождают целые миры,

Они - космических флотилий капитаны,

Они и лишь они - хозяева своей игры.

Один из них - смиренный утопист.

Он мною до сих пор остался не разгадан.

Он честен, справедлив и разум его чист,

Но в ярости момент не жди его пощады.

Второй - давно погибший некромант.

Его душа впитала все недуги сего мира,

При каждой битве он свидетель, секундант,

Он - инквизитор человеческого рока на фронтире.

Последний - бешеный берсерк,

Который одним криком убивает миллиарды,

Ему неведом страх при смерти как и сама смерть,

О нём слагают во всём мире песни барды

Мои союзники - бессмертные титаны,

Их величают Tepes, Azatoth и Alexandr.

Б.В. к Ю.С.

19.08.2016

За дверью снег усыпил горячие дороги,

А рядом никого, кто мог бы это вслух признать.

Рассудок мой свой терпит крах,

Как лодка разбиваясь о пороги доскою ломаною стонет.

Я перед дверью дома моего.

Ведь моего?

Как знать..

Мне так родна убийственная вьюга

И темень тихою зимой,

Поэтому стою тут как изгой,

Потерян путь мой, вновь запутан.

Я одинок.

И ты таинственно виднеешься вдали.

Источник чистого, нетронутого чернью.

Меня выращивали феврали,

Ради меня ты обращаешься метелью.

Я болен

Так если же в минуту злую, исхода срок

Я обезумевший схвачусь за рукоятку пистолета

И он заставит к тебе ярость пробудить,

То клин металла скорее будет мой целовать висок,

Чем прикоснётся к твоей хрупкой, девственной груди

К безымянному

19.08.2016

Надеюсь вы услышите последние слова,

Которые так тянутся и медлят.

Я - цитадель, в которой всяка жизнь давно уже мертва,

А дым внутри, мой верный друг - смертельный яд, он так же медлен.

Я был борцом за доблесть и бесчестье,

За правду и враньë, за идеалы...

но не за себя.

А ныне стал животным, страшной местью,

Которой черти эти земли истребят.

Я выбиваю дверь и сам являюсь ею,

А там за ней ловушка - с сотню стрел.

И будут эти стрелы тем острее,

Чем боле разрушая это всë я свирепел.

Слепой тиран я и ему же я сопротивление.

А ты? Ты, что же, не опешишь?

Когда насквозь пронзëнный страхом, болью, смертью

Я провалюсь в кромешное забвение,

Когда в параличе свой дух я испущу..

Ты разве не отступишь?

Напомни мне: насколько сильно в этом ты замешан?

Перечёркнуты лики

19.08.2016

Дымовая шашка укроет твой облик,

Хоть он и клëймëн чëрным жирным крестом.

Ты последний, кто услышит свой оклик,

И ты первый, кто будет строить стены вместо мостов.

Субмарина медленно близится к дну,

Стук машинного отделения задаëт ритм биению сердца.

Пока приказы сменяют твой кодекс чести

Ты будешь верить только в свою вину.

Рука генерала в момент рассекает воздух,

А с ним миллионы невинных душ.

Не для того мерзкий пëс этот создан,

Чтобы страждущим, хворым

Свет даровать

Этот удел уж давно ему чужд.

Ну давай! Взрывай города, жги невинные семьи,

Посылай безымянных солдат под град пуль.

Ты такая же точка вселенной, военная марионетка,

Что от слабости духа продолжает вести свой безумный смертельный патруль.

Кат

19.08.2016

На верхівках гір, де нестабільно плине вітер

І птаха жодна не достане цих висот

Стою напроти тебе, з полонин прийшовши звідти,

Де люд простий, відібраний з чеснот.

Дивлюся в очі і картаю вільно час.

Ми по обидва боки дошки.

От тілько я на суші, а над прірвою тримаю вас.

Залишилось чекати зовсім трошки.

Я зневажаю ваших босів і колег,

Не хочу я розваги і достатку,

Я лиш пильную бісів ваш ковчег

І маю скоро рокову поставити печатку.

Дражниш людей, неначе лева циркового

Та не підозрюєш в чім проколовся сам.

Дай привід сумніву благого,

Зійду я з дошки й полетиш назустріч їхнім голосам.

Горять твої коштовнії папери,

А ви вмираєте на вилах.

Навіщо ці високії манери?

Ви бюрократи й ваше місце у могилах.

Компаньйон

19.08.2016

Крокуємо з тобою нога в ногу

Мов тіні стежимо за ними ми

Руйнуємо життя за перемогу

В той час же залишаємось "людьми"

Ми бачимо крізь стіни неосяжне

Ми нищимо галактики епох

Несемо прапор, він звитяжний

Ми - воїни, ми - армія із двох

На нас прямують смертоносні стріли "правди"

Ми залишилися з тобою чи не вдвох

Під нами трупи, що померли від стрілецької балади

За нами вибір - утікати, чи чекати доки вб'ють обох

Знеможені ми йдемо крізь руїни

Незламні дивимось вперед

Ми створюєм міфічнії країни

Ми йдемо, йдемо тільки уперед

Крокуємо з тобою нога в ногу

Мов тіні стежимо за ними ми

Руйнуємо життя за перемогу

В той час же залишаємось "людьми"

Obliterate 1191

19.08.2016

"Агов, юнак! Вставай й мерщій до бою!

Ти - нова цегла в цитаделі забуття.

Хапай сокиру й щит, хоч він тебе й не захистить,

Мільйони душ зараз пліч-о-пліч йдуть з тобою

Сьогодні пролуна твій роковий вар-марш,

Гордись, бо ти вмираєш за ідею ще живу.

Я твою віру мов ворожий прапор вмить зірву.

Ти - тінь війни без права слова,

Ми ж кров твою й твоїх братів п'ємо із чаш.

Вмирай де сказано й не задавай дурних питань,

Ти знаєш, що б'ємося ми за світле майбуття.

Мені байдуже твоє марно прожите життя,

Ти пішка в полі, тож тут ніяк не оминеш страждань"

Під гуркіт требушетів зліг величний форт Арзуф,

А з ним й прохромлені мечами хрестоносці,

Під шматтям цитаделі юні зброєносці

І мужній полководець в муках потонув.

Вірш малечі

19.08.2016

Скрипалі виводять знов останні ноти,

Ніч вкриває темрявою всі ліси й поля

Та не щезнуть ночі доти з горизонту

Доки не засне останнєє маля.

Поклади-но іграшки, швиденько!

Й зараз же під ковдру заховайсь,

На околицях та вулицях темненько,

Оченя заплющуй й в сновидіння відлітай.

Тут казки раптово оживають!

Дивних звірів ти побачиш уві сні,

Тут з тобою сотні птахів відлітають

Й у квітучі землі прибувають навесні.

Обійми м'якеньке ведмежатко,

Подивись як прокидаються ляльки,

Засинай-но, гомінке малятко!

Своїм серцем піднесу тебе я на зірки.

серп и молот

19.08.2016

Гул паровоза будит всех подземных работяг,

Сырые улицы пронзает голос Левитана,

У старого вокзала слышен лай дворняг,

Под рёв заводов кровью плачут трудовые капитаны.

Бьёт молот раскалённые клинки,

Шахтёрские добычи набирают обороты,

Тишь разрывают крики, шум, стучащие станки,

Новый рабочий стягивает шнур на эшафоте.

Возводят монумент текущему вождю

И тут же немощные ниспадают те, рыдая,

Их слёзы достаются лишь дождю,

Кто их да их слезами у подножья воеводы омывает.

На жатве помирают деловые муравьи.

Измазанные сажей, лики звёзды озаряют,

Истощены, покинуты, ничьи..

Их сыновья, юнцы, землёю укрывают.

Так обрати же взгляд на давнишние зори!

Да встань с колен!

Оковы рви!

Ты в мироздании не точка и не пыль историй.

Ты - это мироздание, ты - воин, ты неуязвим.

to J.S.

19.08.2016

У небі чорному, у хмарах,

Де птахи залізні палають в ударах

Видніється сяйво яскраве, єдине,

Сяйво, яке не кожен побачить очима.

Два лютих ворога спиняють полки,

Здійнявши у небо свій погляд палкий,

Й лиш мирний воїн своєю душою

Побачить як світить та зірка журбою.

Палає та зірка, собою освічує шлях,

Палає вона одна в небесах.

До неї не дійдеш, її не знайти.

Вона чарівна, ота зірка - то ти.

J.S.

19.08.2016

Спроси богов, что значит гром в ночи,

Они же отрицательно помашут головами.

Спроси же пекарей, как ценят хлеб с печи,

Они сердца свои укроют роботящими руками.

Спроси меня, где жемчуг можно отыскать.

Ни слова не услышишь о морских пучинах.

Лишь палец к небу возведу,

Ибо найдёшь его ты лишь в космических долинах.

А позже обернусь, взглянув в твои глаза,

Где мириады мирозданий прячутся в бездумье.

Зрачков огни испепелят мои раздумья

И я не попытаюсь ничего уже сказать,

А только лишь замру, моя Aurora.

оті мої нічні шляхи

19.08.2016

Я обожнюю Твої вуста

І пасма світлого колосся,

Твого так любого волосся,

Очей космічнії міста.

Шукайте люде та не тут,

Ще її посмішки квіткові

Та очі-зорі ті казкові,

Що з її веснами прийдуть.

Ще моя лють

Буде приборкана коханими руками

Й колись твоїми іменами

Пізніш галактики назвуть

Я ще постарію і буду милуватись

Цими тендітними плечима,

Невинними безкраїми очима

І твоїх вуст танок не стану припинять,

А лиш скажу:

"Цвіти, моє дитя"

Кавалеристи

19.08.2016

Ехо вибухів, удари гармат

Лякають моїх отців.

Моє серце - мій каземат,

Криків орочий спів.

Не солдат я, та воїн.

Потопаю в зибучих пісках.

Не один я й ніякої зброї

Не вистачить щоб стерти нас в прах.

Ми не тіні - потоплені душі,

Розхристані діти зими,

Хрестоликі до правди байдужі,

Як і ми глухі до війни.

Приглуши корабельні снаряди,

І гвинтівку з набоями скинь.

Ми живемо тільки заради

Вже забутих розбитих святинь.

Сороконожка

19.08.2016

Гляди из под масок, моё существо.

Я создал тебя из корунда и яда.

Восстань, покажи своё естество,

Раскатами крик свой рассей как цикада.

Я вижу клеймёную орденом грудь.

Ты кровь их впитал, будто пламя квазара.

Искусственный разум нельзя обмануть,

Равно угасить колоссальный пожар.

Я вижу спесивого стана изгибы,

Сейчас будто трепетом объяты руки,

(твои дребезжащие длани),

Неся на себе громадную глыбу,

Поведай,

Какие вкушаешь ты муки?

Эклипс

19.08.2016

Чадной дым пропитал мою кожу, разгромил мои кости,

Мои чёрные кости и серую плоть.

Вместо крови - смола, а в смоле моя гостя:

"О, дитя, помоги же сейчас

Паразита во мне побороть."

Мои рьяные чёрные вены к тротилу ведут,

Вся небесная высь в чёрных точках на белых глазах,

Остаётся всего лишь сто дней и семнадцать минут,

До того как удар чёрной бомбы

Сокрушит и разгонит на время мой прах.

Вот тогда, лишь отслушай, тогда

На пыли моих чёрных костей я хочу видеть розы,

Прогремит тогда взрыв и вселенные в полюс сомкнутся,

Пусть проходят года и придут холода,

Когда снова наступит этап моего симбиоза.

гієни

19.08.2016

Цятка за цяткою, накипає гнів,

Впивається в серце кров ворогів.

Шепчуться, чмихають чортові діти.

Один і єдиний ваш вирок - горіти.

Цілує сокира шматок за шматком,

Єхидні обличчя січе аж бігом,

Наповнені люттю очі мої.

Спадають, стихають людські рої.

За кожною з масок - мерзенні серця.

Безстидні, збіднілі, огидні тільця.

Мов шльондру тягаєте з рук і до рук

Невинність і святість.

Для вас пустий звук.

Огидливий фарс - ваші гострі ножі.

На звалищі бруду не знайдеш душі,

Лиш ролі з театру втілять в життя

Брехливі,

Хто в серці вартує сміття.

Лицарське кредо

19.08.2016

Не хочу я дивитись на банальщину

Й оманою всипляти твою душу,

З скорботою дивлюся на бувальщину,

З скорботою.

Не плачу, але мушу.

Все виплакати маю до краплини

Й в той час, одраз, звільнить дитячі очі

До тебе говорю, як батько до дитини,

Мов батько, колихаючи, цілуючи щоночі,

Співаю колискову, розказую казки.

Сьогодні ми з тобою вже не діти,

Не юнаки, а лицарі меча -

Меча зі сталі.

Ним не вбити, з ним злетіти,

І підкорять знедолені серця.

Не впасти, хоч життя відріже крила,

Не повернуть - сміливим кроком йти.

Ти пам'ятаєш як раніше ми безсилі,

Нескорені тримались висоти?

Моє дитя, моя любов, мій кращий друже,

В веснянім полі маків і волошок,

Тобі збудую форт незламний, дужий,

З розбитих світанкових іграшок.

Dear Julia

19.08.2016

я буду морем для тебя

и небом в непогоду,

огнём в мороз...

подобно лёду

не дам сгореть от сердца твоего.

укрою ласковой рукою

душу и уста,

подобно снегу в ноябре

и вьюге в раннем марте,

твои глаза как в небе грозы

твоя душа всегда чиста.

Грандбатько

19.08.2016

Летять повз мене, мов птахи, літа,

Були часи, як був ще зовсім юний...

На чорній сукні похилилися жита,

Звучить бандура, плачуть тужні струни.

Агов

19.08.2016

Живучи у затьмарених стінах,

Ти сидиш за столом один.

Пожмаканий, стомлений, розгублений... миротворець,

З пляшкою старого в'єтнамського спиртного.

Реквієм

19.08.2016

Я повертаюсь знов в минуле,

Думками поринаю вдаль.

Про цю людину вже забули,

Але тебе я пам’ятаю, знай.

Комети у степу

19.08.2016

Дай подивитись ще раз на ці зорі,

Як бачив їх я років п'ять назад.

Вбачав я сни, там де поля просторі,

Замріявшись блукав розлогами левад.

Андромеда

17.11.2016

ми мабуть

й бачимо від того,

що сяєш ти серед небес.

й під тінню місяця блідого,

Виталий Босый

Босый Виталий

32 стихотворения

Профиль автора

Стихи Виталия Босого — самые популярные.

Лелека

На тій стороні

Мои союзники

Б.В. к Ю.С.

К безымянному

Перечёркнуты лики

Кат

Компаньйон

Obliterate 1191

Вірш малечі

серп и молот

to J.S.

J.S.

оті мої нічні шляхи

Кавалеристи

Сороконожка

Эклипс

гієни

Лицарське кредо

Dear Julia

Грандбатько

Агов

Реквієм

Комети у степу

Андромеда

Виталий Босый

О стихах. Босый Виталий