Осіннє...

Вже не так чути співи пташок,

Не таке вже палаюче сонце...

Вітерець прохолодний з віконця,

Віє смутком осінніх казок...

Небо вкрите безоднею хмар,

Ллє дощем золота нескінченність...

Я в полоні казкових примар,

Відчуваю з природою єдність...

Ти чарівна, кохана моя!

Ти як завжди велична красою.

Незрівнянна безкрайність твоя,

Так і кличе мене за собою...

І я, звісно, піддамся тобі,

Хоч давно усі мрії ті знаю...

Просто я непомірно кохаю

Оксамитові очі твої.

Отзывы

Красивое произведение!) Только я с переводом читала!)

БРАВО!!! Благо дарю, Алекандр!