Подуши́ло
«Подуши́ло йшов до них, сідав з ними, делікатно обіймав і казав: «Зачекайте хвилинку», — і час дивним чином сповільнювався, Подуши́ло повертався в часі туди, де цей чоловік чи ця жінка були ще маленьким хлопчиком чи маленькою дівчинкою, коли їхнє нестерпне життя ще не стало нестерпним, і робота в Подуши́ла була дуже-дуже сумна.»
(Мартін МакДона, п’єса «Людина-подушка»)
Коли з долею не пощастило,
Й ми удар за ударом тримаємо,
Завітай до нас, пан Подуши́ло.
На візит твій нестерпно чекаємо.
Поруч сядь. Відмотай всі годинники.
Обережно візьми за зап’ястя.
Скорб та сльози - потужні розчинники
Всіх надій на омріяне щастя.
На чолі у сумної процесії
Букет долі збираєм по будяку́.
Порятуй же мене від депресії.
На угоду я згоден на будь-яку́.
Для рядків непотрібних цих я живу:
Лиш марную безсило чорни́ло.
Тож пом’якш мою долю обтя́жливу,
Подуши́ло. Мій друг Подуши́ло.
Отзывы
Дяченко Христина16.12.2025
Хочу на цю п'єсу сходити. Ти ж читав усі п'єси Макдони казав про це. Яка порадиш прочитати?
А сама ця ідея Подушили, котрий працює так, як працює ... це неймовірний такст і чудове осмислення
