Вона приходить невідмінно уночі
Вона приходить невідмінно уночі -
У шибку грюкає, та я не відчиняю.
Ховатись марно, бо у неї є ключі.
Лиш ковдру вище на обличчя насуваю.
Я чую кроки у вітальні. Коридор
Вона минає, дряпаючи стіни.
Страшні слова її - як комаши́ний хор -
Дзижчать, та пророкують лячні зміни.
Вона шепоче: «Знаю всі думки,
Що ними ти тавруєш душу власну.»
І па́зуром торкається щоки,
Віщуючи загибель передчасну.
Вона регоче гучно! Йде луна
Чимдуж кімнатою, у вікнах скло вібрує.
Реве давно забуті імена,
Молю: «Спинися», - та вона благань не чує.
Отзывы
Дяченко Христина16.09.2025
Ох, це дуже душевно я аж тремчу
