Лиш ми удвох
Ніч. Місячний пірнає поплавок
В небесне плесо вічної водойми.
У карти граємо колодою думо́к
Під стук коліс, неначе під гобой, ми.
Наш потяг мчить по рейкам уперед,
Бо по́тяги інакше не уміють.
Ми загорнулися в картатий теплий плед,
Й закони холоду на нас уже не діють.
В стакани залізничні ллєм лікер.
Поснули всі. Спить навіть провідниця.
Спинився час: прислухався – завмер.
Купе на двох – святилище – капли́ця.
Коли скидаєш звичних днів ярмо́,
Ввесь світ здається схиблено-цинічним.
Лиш ми удвох в ціло́му світі не спимо́,
І Бог малює у вікні цю дивну ніч нам.
Отзывы
Дяченко Христина16.09.2025
Дуже гарно
Виктор 5018.09.2025
Красивое стихотворение!
