Вже не дивно
Аудиозапись
Знов зриваюся. І це вже не дивно.
Сто разів уже давав собі слово!
Я до те́бе же́врів консервати́вно,
Посміхну́лася ти постмодерно́во.
Ти тепер мені – як кістка собаці,
Наче третій акт для драматургії.
Ти – одна із псевдореінкарнацій
Чи антихриста, чи Діви Марії.
Я дивлюсь в твої зіниці! Зіниці!
І думки зринають ниці! Ой, ниці!
Твоя посмішка – найкращий дарунок.
Від якого й в старига́ня зачешеться.
Їжу майже не приймає твій шлунок –
Лише літри алкоголю натще́серце.
Тебе пристрасно кляли і кохали!
Всі шукали: де там вхід до серде́чка?
Хай навколо – лиш козли та шакали,
Та і ти – не білосніжна овечка.
Я дивлюсь в твої зіниці! Зіниці!
І думки зринають ниці! Ой, ниці!
Отзывы
Дяченко Христина02.09.2025
Ого! Прямо пісня!
