Історія одного музейного при́вида
I
В старі́м маєтку двері риплять,
Бо цей маєток тепер – музей.
З’явився привид. Усі тремтять.
Цей дух невидимий для очей.
В прима́ри звички достатньо ни́ці,
Якщо відверто, це стид і срам:
Щипає панночок за сідниці,
Підсрачники роздає панам.
А так, як він не просив пробачення,
І на контакт відмовлявся йти,
В музей приїхало телебачення
Із екзорцистом, щоб дух знайти.
Гадали, то пан Степан – хазяїн
Маєтку кілька сторіч тому́.
Бо він убив, мов підступний Каїн,
Рідного брата свого - Хому́.
Напевне, мусить тепер страждати,
Допоки аж із часів старих.
Скільки ж цікавого можна взнати
Його покликавши в світ живих!
****************************
II
Тож медіуми стіл накрили -
Сеанс оку́льтний провели:
Свічу надвечір засвітили,
У келих вермут налили́.
В повітрі розчинився вермут,
І з ними вийшов на зв'язок
Старенький сторож, що помер тут
Торік від сепсису кишо́к.
І як почав ті теревені,
Що й за життя любив травить:
Про свист порожньої кишені,
Про те, як він погано спить.
Що мало стажу трудового,
Який нудни́й той світ химер.
Що пенсію забрали в нього,
Бо, бачте, він уже помер.
Про те, які нахабні діти,
Який онук ледачій тхір!
Його хотіли зупинити,
Та він лепе́че до сих пір.
Якби ж могла з нами зв’язатись
Душа Сократа, чи Гомера!
Кому ж цікаво спілкуватись
Із привидом пенсіонера?
Замовкли голоси сторіч -
Стоїть зачиненим музей,
Фантом все скі́млить день і ніч,
Обравши в слухачі́ мише́й.
Музей вночі всяк обминає,
Це місце вже давно міфічне.
Жде сторож. Чуєш? Долинає
Його матю́ччя потойбі́чне.
Отзывы
Дяченко Христина23.08.2025
перший раз прочитала - весчело. А длругий - сумно. Нікому пенсіонер на потрібен ні за життя. ні після смерті. ЕХ!!!
