Ворожка вмерла. Хай живе ворожка. (віршована п’єса на 1 дію)

Невеличка кухня, захаращена запилюженими порцеляновими фігурками котиків та голодупих янголят, на підвіконні стоять сухі квіточки у щербатих горщиках. Раковина з горою заповнена брудним посудом. Все навкруги кричить, що тут мешкає нечупара зі стажем.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА пліткує по смартфону з подругою. В процесі розмови бере з мийки брудну чашку і наливає туди із заварника каламутну рідину.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(здивовано кричить у слухавку)

 

Та ти шо! А він же шо!

Кепсько це. Не хо-ро-шо!

 

(протягом кількох секунд слухає продовження скарг подруги, голосу котрої глядачу не чутно)

 

Так і бовкнув? От мyдилo!

Шило в дупу, дулю в рило!

Так пакуй йому валізу!

Хай мандрує хоч … у Пізу!

 

(сьорбає з чашки невідому нам схожу на чай рідину. Гидливо морщиться, виливає пійло на купу тарілок у раковині. Жбурляє чашку до решти немитого посуду. Ще кілька секунд прислухається до відповіді співрозмовниці, розтуляючи брудні фіранки, що ніколи не знали прання. Виглядає надвір)

 

А в мене радість тут. Сусідка - баба Люба -

Нарешті врізала, брехлива відьма, дуба.

Тій шельмі сукня дерев'яна зшита.

Цілує курва Сатані копита.

Хоч спокійніше стане зрештою на вулиці,

А то постійно ці прибу́льці та прибу́лиці

Юрмилися до неї звідусіль,

Несли їй хліб, горілку, гроші, сіль.

Вона ж їм добру долю віщувала,

І з кожного бабла до чорта бра́ла.

Вінець безшлюбності, наприклад, щоб прибрати,

Вона заламувала три твоїх зарплати.

А щоби порчу ворогу зробити,

Ти б мала кілька тисяч заплатити.

Тепер лежить собі спокійно у труні,

Ну а душа - в пекельному вогні.

Це ж треба: в двадцять першому сторіччі

Вар'юють люди, мов в середньовіччі.

Усі ці танці з бубном та ікони -

Всього лиш архаїчні забобони.

І буде тільки повний ідіот

У те безглуздя вірити. Так от:

По гороскопу я, як знаєш ти, - Телець,

Ну а Телець - він розуму взірець.

А чарами займатись - сором й гріх,

Чекає пекло екстрасенсів тих усіх.

 

У дворі гавкає собака. Чутно кроки за дверима. Делікатно постукавши, входить товстенька дівчина, перелякано озираючи кімнату.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(до подруги у слухавку)

Бувай. Припхалась тут якась аме́ба,

(закінчує виклик. Грубо звертається до непроханої гості)

Хто ви така? Хто вас пустив? І що вам треба?

 

АНЖЕЛА

Добридень, пані, звуся я Анжела.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Привіт, Анжела!

(собі під носа)

Баба ти дебела.

 

АНЖЕЛА

Даруйте щиро, всі святії свідки -

Приїхала до вашої сусідки.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(вдоволена, що повідомить сумну новину. Бере зі столу яблуко, плює на нього, витирає об брудну спідничину, відкушує. Заявляє, пережовуючи)

 

В такому разі майте на увазі:

Моя сусідка в післясмертній фазі.

 

АНЖЕЛА

(розгублено опускає руки)

 

Невже померла?!? Що ж тепер робити?

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Або тужити тут, або радіти.

А можете лягти, й плювати в стелю,

Та спершу, золотце, покиньте цю оселю.

 

АНЖЕЛА

Дві тисячі збирала майже рік,

Щоб голос потойбічний передрік

Мені майбутнє. Що там може бути?

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(зацікавлено)

 

Дві тисячі? Якої ж бо валюти?

 

АНЖЕЛА

Авжеж, що доларів. Усе як зазвича́й.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Не поспішайте. Сядьте. Кава? Чай?

 

АНЖЕЛА хитає головою, відмовляючись від частування. Присідає на тубурет, з якого АЛЛА МИХАЙЛІВНА останньої миті висмикує якусь вологу ганчірку.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(сама до себе)

 

Дурепі гроші ці печуть, либо́нь, кишеню.

Для шахраїв вона от-от стане мішенню.

(уважно дивиться на надкушене яблуко)

А я давно збираю на «Айфон».

Як йолоп, то плати - такий закон.

 

(відкладає яблуко, завішує штори, аби запанувала темрява. Знайшовши у шафі огарок свічі, ставить її на стіл та запалює. Нахилившись до гості, шепоче)

 

Не можу о́сторонь стояти від біди́.

Не йди, рідненьке Сонечко, зажди́.

Сусідонька померла уві сні,

Та дар свій віддала.

 

АНЖЕЛА

(радісно)

 

Кому?!?

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Мені!

Тож дай долоньку. Все скажу, що бачу.

Наворожу тобі кохання та удачу.

 

Бере руку довірливої дівчини. Довго мне долоню, крутить, вертить, роздивляється з награною увагою. Зрештою сумно цокає язиком.

 

АНЖЕЛА

(перелякано)

 

Що? Що ви бачите? Благаю вас, скажіть!

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(низьким грудним голосом)

 

Не переймайтесь, мила. Нерви бережіть.

Ось на долоні хрест - поганий знак.

(знаходить у шафі гральні карти. Половину колоди розгублено, та то пусте. Починає викладати карти на стіл)

Проблеми з чоловіком. Чи не так?

 

АНЖЕЛА

Та в мене і немає чоловіка.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

У тому і біда. Десятка! Піка!!!!

 

Обидві з острахом витріщаються на десятку пік. Нарешті Анжела наважується порушити тишу.

 

АНЖЕЛА

(пошепки)

 

То чи у мене є принаймні шанс?

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Шанс є. Але хотілося б аванс.

 

АНЖЕЛА дістає з кишені стос зелених банкнот. Відраховує десять стодоларових купюр. Віддає «ворожці».

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(бере гроші. Ховає собі у ліфчик під груди. Входячи в азарт, заплющує очі, видає монотонний звук, наче перебуваючи в трансі)

 

Я бачу по́другу. Ім'я на «А», чи то на «Ю»,

Вона і вкрала долю лагідну твою.

 

АНЖЕЛА

(Замислюється. Раптово розуміє про кого мова)

Це ж Юлька! Клята лярва з бухгалтерії!

На ній ще вічно із чверть тони біжутерії.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(привідкриває одне око, аби краще побачити реакцію «клієнтки»)

 

Так, це вона. Тож знай: уже торік

Тобі мав трапитись багатий чоловік.

Та ця кудлата відьма з бухгалтерії

Його відбила…

 

АНЖЕЛА

Чорт! Це ж Вася - з мерії!

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Я можу виграти цей бій у Сатани.

Та щедро мою працю оціни!

 

АНЖЕЛА віддає решту коштів, які зникають у бездонному декольте господині.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Уважно слухай, та роби, як я скажу.

Я короля тобі приворожу.

Не буде щастя у бухгалтерської cyчки.

Придбай в крамниці спершу дві каблу́чки.

Зарий на кладови́щі, й ти́цьни ду́лі

Надгробкам трьом. Щоб всі під ними Юлі

Були поховані. А кров'ю з менструації

Полий опівночі в вівторок три акації.

А в понеділок вийди на світанку,

І сім разів ти плюнь на Схід із ґанку.

Крутнись за стрілкою хвилинною, і тричі

Повторюй: «Богу в уші, чорту - в вічі!».

 

АНЖЕЛА

Зроблю. Запам'ятала. Це усе?

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

(тричі швидко хрестить гостю)

Усе. Іди. Хай Бог тебе спасе.

 

АНЖЕЛА вдячно кланяється, і вдоволено виходить з дверей. АЛЛА МИХАЙЛІВНА дістає з-за пазухи банкноти, розкладає на столі, й починає рахувати, інфернально посміхаючись. Потім озирається довкола. Морщить ніс:

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Давно потрібен вже ремонт старій цій хаті.

То, може, умній допоможуть дурнуваті?

 

Відчиняє вікно. Кричить АНЖЕЛІ, котра вже виходить з двору.

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Стривай! Забула дещо ще сказати.

Як зможеш ще валюту назбирати,

Приходь. Допоможу тобі із тим,

Щоб прутень у обранця був міцним.

І по́другам скажи: якщо біда спіткала,

Щодня веде прийом ворожка Алла.

 

Зачинивши вікно, міркує вголос:

 

АЛЛА МИХАЙЛІВНА

Сьогодні я зробила добре діло.

Віддати гроші жіночці кортіло.

Я показала їй виставу непогану,

Тож муки совісті пускать у двір не стану.

Анжела радісно від мене постриба́ла,

Із першим вас клієнтом, відьма Алла.

 

КІНЕЦЬ