У хаті синьо...

У хаті синьо.
Носиться тепло
з кутка в куток, як дід виходить в сіни.
А у дворі вирує вітер сильний,
пилюку вибиває з кволих тіней,
і соняха розхитує стебло.
У соняха зелена голова –
ще не зацвів.
А от у діда – сива.
І просяться якісь такі слова…
Та дід не знайде й видихне – овва…
І, вже гучніше, вголос – буде злива.
І знов мовчить, бо не знаходить слів.
Він ще цвіте – він сорок років цвів
таким сріблясто-тоскним, сніжно-білим...
І світ здається діду зрозумілим
і надприродним, як церковний спів.