Тарас Бульба
Микола Гоголь написав про Бульбу,
Як жив Тарас, виховував синів.
І справно ніс козацьку службу,
А більше всього волі він хотів…
Занапастили ляхи Україну,
На нашу землю горе принесли.
Людей в ярмо, немов, скотину,
На довгі роки запрягли…
У Січ Тарас прибув з синами,
Військовій справі їх навчать.
Вони здружились з козаками
І стали досвід набувать…
Боролись сміло з ворогами,
Поляків били і татар.
Гордивсь Тарас тоді синами,
Щасливу долю їм бажав…
Прийшла біда в сім’ю Тараса,
Андрій в полячку закохавсь.
Утік до ляхів лавіласа,
І їм служити присягавсь…
Остапа ляхи катували,
Смерть сина Бульба пережив.
- Рубати їх!, - в Січі кричали,
Веди нас, батько, бити ворогів!
Мерщій, вперед за Україну!
Сідлайте хлопці вже коней,
За побратимів і за тебе, сину,
Рубайте і коліть їх як свиней!
Жорстоку битву ляхам нав’язали,
В облогу замки їх беруть.
Кололи і безжалісно рубали,
З землі своєї їх женуть…
В бою зустрілись батько з сином,
Що ж ти Андрію наробив?
Для нас не став ти побратимом,
Махнув рукою і убив…
Не має в нього більш родини,
Синів і жінку не зберіг.
І з батьком тільки побратими,
Земля, Дніпро і оберіг...…
Поляки табір оточили,
Підмога вчасно підійшла.
Хтось крикнув: "Батька полонили!"
Так жаль, що люлька підвела…
Його на вогнищі спалили,
Він героїчно смерть прийняв.
Козаки клялися й говорили:
- За волю, батько, ти життя віддав!…
