«Время разбрасывать камни и время собирать камни».
 Ветхий Завет (Екклесиаст, глава 3)
Все приходить в свій час - і любов і розлука,
все приходить в свій час, не пізніш, не раніш..
Ось і ніч забрела, мов крилом величезного крука,
все сховала в пітьмі, тільки з півночі світить ще Ківш.

Пам'ятаю, завжди, він виднівся над цим видноколом,
ледь міняючи румб, ледь в тумані ховаючись хмар..
Вічний Ківш самоти...Я ходив ще тоді лиш до школи,
й він здавався мені об'єктивністю серед примар..

То було іще те, безтурботне веселе дитинство,
та уже десь тоді, зазирнувши в провалля небес,
мабуть я зрозумів - це пусте і печальне кретинство,
не дивитися ввись, і не мріяти, скутості без...

Обернувшись назад, з висоти відзвенілих сходИнок,
що лишилися там, необхідні для руху вперед,
я скажу в пустоту - не один я програв поєдинок..
Їх до стогону жаль, але іншим давно вже черед..

Не забути ніяк, наша пам'ять - точнісінькі східці,
я спускався по них, раз-по-разу в хвилини жалів,
натикаючись на небезпеку зачиненим в клітці
бути сходинок тих, для яких не знайдеться і слів..

Все приходить в свій час - розуміння і нерозуміння,
насолода і біль, час розлуки, і зустрічі час,
скоро знаю прийде, нам пора вже збирати каміння,
що розкидане кимсь, лупцювало так боляче нас...