Лялькар

Доки вітер вальсує на площі шматтям сміття,

Я міркую собі про удачу, злий фатум та долю.

Бог – самотній лялькар, що вдихнув у свій виріб життя,

А ляльковий театр взяв – і втік з-під його контролю.

 

Став лялькар глядачем, до вподоби йому ця роль.

Аплодує він драмам, та плаче над почуттями.

Часом навіть сміється, коли якийсь голий король

Захмелівши від влади, жонглює чужими життями.

 

Іронічно примружить очі небесний цар,

Щось запише пером архангела в Вічну Книгу.

Хоч циклічний сюжет бачив безліч разів наш лялькар,

Божевільні ляльки ще підтримують певну інтригу.

 

Так проходять віки – викладаючи пласт з літ та зим,

Та взяли норовливі ляльки́ дуже ке́пську моду,

Коли раптом щось в світі бридке́ та негоже їм,

Винуватять свого лялькаря́, що їм дав він свободу.