Попел. І вітер по рівнині..
Горлянку рвуть свою птахи -
Чорнії ворони й донині 
Деруть культуру на шматки.

Вчепившись у гладеньку шкіру ,
Крамсають бідолашну вщент ,
І більшість вже втрачають віру
У її постать-монумент.

Та я , підвівшись на коліно ,
А потім , ставши в поний зріст,
Підніму з попелу це диво ,
Цей вишуканий аметист.

Йдучи дорогами по світу ,
Його я людям покажу !
Вони пізнають всю палітру ,
Фарб каменя , що я несу.

Мандрівників таких багато ,
Ми всі шукаємо одне -
Це не багатство і не шати ..
Це Слово - чисте і дзвінке.