Посеред зрубленого лісу
Лежав поет , зовсім один .
Посеред зрубленого лісу 
Наспівував старий мотив.

Колись , давно , там ворожили
Мольфари й інші чаклуни ,
Можливо , там когось убили ,
Задля величної мети.

Столітні явори та клени 
Гілками захищали ліс.
Складні їх кореневі схеми
Живились від небесних сліз.

Один поет тут закохався,
Один поет тут довго жив .
Колись він тут місцевим звався,
Допоки дихав і ходив.

Він міг словами кликать вітер ,
Він заворожував серця ,
І силою звичайних літер 
Усе міг звести до кінця.

Легенди кажуть : він був вічним ,
Разом із лісом народивсь,
Комусь траплявся пересічним ,
А хтось на нього вже моливсь.

Доки любив - жила природа ,
Доки кохав - лились пісні.
Така була в нього порода -
Він виріс під дощі рясні.

Та , знають всі , любов не вічна ...
Вона пішла , прийшли дощі.
І мов весна минулорічна
Пішли поетові пісні.

Посеред зрубленого лісу ,
Лежав поет , зовсім один.
Посеред зрубленого лісу
Наспівував старий мотив.