Поцілунок

Поцілунок
Весноносна зима, нескінченна війна,
біла цнота і дзвін порцеляни,
і надія масна, як провина моя,
як понадливі губи Біляни.
Ця журба потекла, мов джерельна вода,
як прочани до таїнства прощі,
в тую мить, як вона ненароком пішла
із кав'ярні на Ринковій площі.
Чорна кава і дим і я знову один,
мов остання щабелька у ганку.
І від перших хвилин до останніх крижин
я шукаю її філіжанку.
Так приходить і йде раювання земне,
і кінці здоганяють початки,
і як сонце засне зацілують мене
лиш помади сліди на горнятку.
 
Світлина: Всеволод Максимович. Поцілунок. 1913.