про одну ікону

Ніч Віфлеємська у зоряним светрику.

Світло розсіяне над каганцем.

Шиє рука про народження метрику,

ніби роман зі щасливим кінцем.

 

Перша опівніч, до ранку останняя

нитка червона в узорі шиття.

Вирва безсмертя помежі коханими.

Ладам до краю бракує життя.

 

Кров не водиця, війна не побачення.

Доля дитини в прицілі нікчем.

Через століття і так необачливо

став Маріуполем той Віфлеєм.

 

За журавлів, за гаї над озерами,

за Україну, за кожне сільце,

шиє Марія кривавими нервами

а на руці удовине кільце.

 

світлина: Олександр Охапкін. Ікона Криворівненської Божої Матері