про подорожник

Тугі рамена подорожніх

у холоднечу проростая,

тримають дуги небокрая,

тотожно долі ми навзаєм,

виборюємо і кохаєм,

і перемир'я неспроможне,

коли стоїш на півдороги

поміж відлигою і громом,

а із минулого не боги,

а зорі дивляться услід,

як ці вірші - пустопорожньо,

від краю всесвіту до краю

самопосвяти в мари раю

де навіть сорому немає.

Коли своїй душі хозяїн,

любов в житті, мов подорожник,

і проводжає і лікує,

містифікує - аллілуйя !

І безліч раз твої надії

даремно вабить небозвід.

 

світлина: Микола Пимоненко. Ідилія. 1908.

до відома - хлопчик незрячий...