про війну і Мессіана
Коли сурмач віддасть наказ
і просурмить грозу героям,
згадає пам′ять пару фраз
любві барочного гобоя.
І так залишиться моє
рілля неораним без ремства,
так божевілля спершу вб′є
на згин мене, затим мистецтво.
Так не напишить Мессіан
симфонію Турангаліла,
і для загоєння від ран,
всі, що вціліли, недбайливо,
серед небес, де димарі
гармат затьмили тяжко око,
знайдуть промінчик від зорі,
такий безмежно одинокий.
