Дід з бабусею страждали,
Своє горе проводжали.
Двері-вікна відчинили
Й проганяли що є сили.
І мітлою вимітали,
І водою поливали!
Курява знялась до хмар…
Бідність лізе у димар!
А Хвороба – через вікна,
Старість крізь щілину звикла.
Геть втомилися старенькі
Ледь не плачуть вже бідненькі.
Поки бились, зголодніли,
Юшки з риби наварили.
Ворогів своїх затятих
Теж давай до столу звати.
І коли ті ситі стали,
В них старенькі запитали:
«Чи вас гарно налякали,
Як мітлою виганяли?»
Ті у відповідь сміються,
І від реготу трясуться.
«Як же вас так налякати,
Щоб навік уже прогнати?»
Старість попила водиці
І відкрила таємницю:
«Думайте лиш про хороше –
Не про золото та гроші,
А про рідних і близьких,
І про серцю дорогих».
Бідність та Хвороба зляться –
Зникнути навік бояться:
«Геть ти, Старосте, здуріла,
Таємницю їм відкрила!»
А тим часом ніч настала,
Дід з бабусею не спали,
Все про рідних говорили,
В Бога злагоди просили.
Вранці сонечко проснулось,
До голів їх доторкнулось.
Бабця хутко піднялася,
Двері відчинять взялася.
І до хати запросила
Молодість, Багатство й Силу.
От тепер у цій оселі
Гості щирі та веселі!